На Буковині з давніх давен подибувалися особистості, котрі володіли унікальними здібностями розганяти грозові хмари й своєю магічною силою захищати людей від руйнівних сил природних стихій. Вони завше були затребуваними й користувалися серед наших предків особливою повагою та визнанням.
У старі часи найбільш відомими гонихмарниками в нашому краї славилися села Зеленів, Кліводин(Кіцманщина), Долішній Шепіт(Вижниччина) та Селянин(Путильщина). На Кельменеччині даром гонихмарництва володів Василь Понич, а на Вижниччині – Данило Кирдилюк. На жаль, вони вже відійшли у вічність, так і не залишивши після себе учнів.
Хмари, під енергетичною дією цих людей хмари послушно покидали небозвід і відходили на ті природні роздолля, де шкоди від них не могло бути. Там вони з легкістю скидали свій страшний грозовий вантаж і спорожнені знову продовжували плисти своїм курсом.
У моєму селі Вікно, що на Заставнівщині, теж був свій гонихмарник – Микола Чарський. Багато літ тому я ще хлопчаком побачив його в дії.
Якось,коли над нашим селом зібралися страшні грозові хмари, мій дід, поклавши мене на воза, швидко спрямував коней у бік садиби Чарських.
Там під старим горіхом сидів той, на кого дід мав надію.. Зовні він був схожим на чаклуна з прадавньої казки – з-під старої кучми в нього звисали довгі посрібнілі патли,а обличчя облямовувала білосніжна борода.
Дід привітався й показав рукою на спохмурніле небо,промовивши:
-Треба щось робити, пане Чарський,бо он що на нас суне. А на полях вже дозрів хліб.
Старий мовчкома подався до стодоли, виніс звідти драбину й припер її до горіха. Його дружина тим часом побігла до хати й повернулася звідти з іконою та гілочкою засохлої після шуткової неділі верби. Чарський кинув галузку на стежку посеред обійстя , а сам з іконою тим часом поліз на драбину й став щось примовляти.На його шиї здулися жили.Так він повторив кілька разів. Потім звів до неба свої кістляві руки й гучно примовляти;Гей ви недобрі хмариська вступайтеся з неба, наші поля обминайте, у прірви глибокі град висипаайте. Молю вас, благаю, небом заклинаю!
Коли небом прокотилася блискавиця, дід опустився з драбини, пішов до сіней, взяв там до рук чорну-пречорну кочергу й кинув її на стежку, де лежала вербова галузка, принесена з церкви після вербної неділі.
Тим часом хмара повільно розвернулася й попливла на круті горби, покриті лісом.Там з неї нестримним валом посипалася крижана крупа. При світлі блискавиць було видно, як іскряться синювато-сизі кристали.
Чарський повільно зліз із драбини.Жили на його шиї вирівнялися. Він взяв зі штахетника намоклого рушника й притулив його до чола.
Мій дід вдячно потис гонихмарникові руку та вийняв зі свого пулярця грошову купюру і простягнув старому.На те Чарський сказав йому, що розганяє хмари не за вигоду, добро, мовляв, треба робити від щирого серця, без помислу про наживу.
…Мало свого гонихмарника й приміське село Чагор, що на Глибоччині.Звали його Тодор Мигалука. Він Під час виконання свого ритуалу він теж піднімався на драбину з іконою Іллі-громовержця й монотонно виголошував якісь заклинання. На підвіконні його хати в цей час тояла металева банка по вінця наповнена тліючою живицею та корою осокора.
Нині гонихмарники – велика рідкість у наших селах. Мабуть тому, що перевелися yjcs] того рідкісного дару і нема вже ким передавати його таємниці.
Чудово описав гонихмарника в дії письменник Михайло Коцюбинський у своєму знаменитому творі “Тіні забутих предків”.
“Мольфар.cтав проти хмари, одна нога наперед, і склав руки на грудях. Закинув назад бліде обличчя і вперся похмурим оком у хмару. Стояв так довгу хвилину, а хмара ішла на
нього. І раптом сильним рухом він кинув кресаню на землю. Вітер зараз звіяв її в
долину і підхопив на голові в Юри довге волосся. Тоді Юра підняв до хмари ціпок,
що тримав у руці, і крикнув у синій клекіт:
— Стій! Я тебе не пускаю!..
— Стій!..
І хмара раптом спинилась. Підняла здивовано край, сперлась, як кінь на задні
ноги, заклекотіла внутрішнім гнівом, одчаєм знесилля і вже просила:
— Пусти! Де ся подіну?
— Не пущу!
— Пусти, бо гинем! — кликали жалібно душі, згинаючись під вагою переповнених
градом мішків.
— Ага! Тепер ти просиш!.. Я тебе заклинаю: іди у безвісті, у провалля, куди
коні не доіржуть, корови не дорікують, вівці не доблеюють, ворони не долітають,
де християнського гласу не чути… Туди пускаю тебе…
І дивна річ — хмара скорилась, покірно повернула наліво і розв’язала мішки над
рікою, засипаючи густим градом зарінок. Біла завіса закрила гори, а в глибокій
долині щось клекотіло, ламалось і глухо шуміло…”
Мольфар Михайло Нечай теж належав до когорти гонихмарників. Якось мені випала нагода бачити його в цій ролі .Було це в Путилі під час гуцульського фестивалю. Масову оказію постійно псував рясний дощ.Але по обіді до Путили прибув дід Нечай і сказав присутнім, що спробує вгамувати стихію.Він взяв до рук свого гостроверхого хреста, повернув його в бік хмар та почав щось монотонно примовляти й крутити крисанею за годинниковою стрілкою. І через півгодини мжичка вщухла.На обрій викотилося сонце.Почала парувати вода з потоків та баюр.Свято знову завирувало.
Принагідно я вирішив розпитати Нечая про те, кого він вважає найавторитетнішими мольфарами карпатського регіону, на що той відповів:
Одним з найславетніших народних магів був буковинський чоловік Михайло Тарадуда.
Він був наділений особливими знаннями. Якось чабани розповіли мені, як вони, зустрівшись з ним, зізналися, що йдуть здалека і дуже зголодніли. Тарадуда попросив їх зняти капелюхи й піти за ним. Опинившись Біля мереки, що росла на узліссі, він звелів їм прикласти капелюхи до стовбура. Старий зняв з череса ножа і ввігнав туди лезо.З отвора полилося молоко.
Чабани втамували ним голод і подякували мольфарові за пригощання.
Тарадуда міг перетворюти камені в бринзу.
Таких магів зараз немає. Але згодом вони знову з’являться.
На Буковині, продовжив Нечай, було й кілька знаменитих мольфарок. Ці жінки теж володіли багатьма чаклунськими таємницями.
-Чому такі славні маги водилися саме на Буковині?
– Це дуже благодатна земля, відповів Нечай.- Невипадково її називають колискою талановитих людей.А справа в тому, що тут людям відчувають присутність багатьох природних стихій. Особливо потужним енергетичним центром є місцина, де Черемош зливається з Прутом. Саме тут явилися на світ Божий Василь Стефаник, Марко Черемшина,Іван Миколайчук та Володимир Івасюк. З цих земель походить і наймогутніший буковинський мольфар Тарадуда. До речі, Іван Миколайчук цікавився гонихмарниками і міг розповісти про них багато цікавого.
peredplata
