До Мілану завітала цікава неординарна особистість, українська письменниця, журналістка та громадська діячка Юлія Матту. Вона презентувала свою нову книгу «Коли злітають літаки” у суботу, 23 листопада, у книгарні «Ред Фелтрінеллі» за адресою: площа Гае Ауленті. Організувала та підтримала сходини за, так званим, круглим столом асоціація «Україна плюс» та Олеся Олендій.Юлія дуже багато цікавого повідала про своє життя, творчість, роботу, подорожі… Вона розповіла, що пропрацювала 15 років у Міністерстві соціальної політики України, закінчила магістратури, народила дітей… Зрозуміла, що хоче рости, всебічно розвиватися і почала шукати іншу роботу. А виявилося, що на роботу без знання англійської мови вже не беруть. Отож, вирішила вчити англійську. Десь приблизно один рік письменниця витратила на вивчення англійської мови. Вчила самостійно, не відвідуючи навіть школи, бо грошей було обмаль. Кожного дня десь по 5 годин. Далі дізнаємося, що вона залишає роботу спеціаліста у Міністерстві і береться за роботу перекладача болгарських новин. Як виявилося пізніше, то це була важка робота, за яку ніхто не брався. Це був великий ризик, бо перекладати болгарські новини англійською мовою нелегко. Вона хвилювалася, навіть трохи захворіла. Цей проєкт проіснував пів року. Юлія зрозуміла, що уже нічого не страшно в житті. Вона починає подорожувати, бо вже не страшно загубитися, знаючи іноземну мову. Ти зможеш завжди знайти того, хто говорить англійською і порозумітися. Письменниця багато працює, багато подорожує. У нових країнах вона цікавиться харчуванням, різноманіттям їжі. Дізнаємося, що у Мексиці навіть купляла поїсти на вулиці з мішків, щоб скуштувати нові продукти…
Десь через пів року отакого насиченого Юлиного життя назбиралося дуже багато інформації. Окрім роботи вона ще змінила і квартиру. Можна сказати, що повністю змінився стиль життя, каже: «Змінюючи своє життя, розуміла, що змінююсь сама, а особливо хто залишився на попередній роботі – мене не розумів» … І письменниця вирішує все пережите вилити на листок. «Я майже не спілкувалася ні з ким, а у свій вільний час завжди писала, перечитувала»… Ось так вийшли «Жашківські равлики”. Ось так і з’явилися «Багалія”, «Коли злітають літаки”. Це як би свого роду автотренінг, писати все, що у тебе у пам’яті, у думках. Я вважала, що письменник має бути відомим і купляють лише класику. І не вірила, що зможу продавати свої книги. І як вийшла книга «Коли злітають літаки”, то пів тиражу вже купили до того, як він був надрукований. «Учні, батьки-фани, слухачі… цікавляться, підтримують мою творчість,»- ділиться Юлія з нами.Дізнаємося далі, що видавництво запустило одну рекламу. І цю рекламу випадково прочитала працівниця із Жашківського історичного музею. Вона подзвонила, у неї був просто культурний шок від того, що вона ніколи і ніде не чула назву свого рідного міста Жашків. На прикладі ось такого собі маленького районного центру у книзі “Жашківські равлики” показано, що в Україні все нормально. Склалася думка, що закордоном просто рай і все райське. І у нас теж все є, функціонує, може не на такому високому рівні. Вважається, що все у нас погано: і люди, і чоловіки, і все у нас не те, і сало у нас не таке, жирне… Веде розмову далі, і ось ця працівниця замовила у інтернеті книжку. Прочитала, віднесла директору музею. Той прочитав і відніс директору будинку культури. Бомонд у райцентрі прочитав і вони запропонували презентувати книгу. Так відбулася перша презентація Юлії Миколаївни Семиряд (бере псевдонім Матту), яка тривала аж 3 дні. Там вирішили разом організувати безкоштовний курс вивчення англійської для населення міста. Вона розказує, що сама вивчала по лайфаках, щоб краще запам’ятати слова, вже склалася своя система. І десь отак пів року Юлія приїжджала у містечко Жашків із Києва, долаючи 150 км шляху. Їхала отак і втомилася, це було важко фізично. Потім об’єдналися у групу і викладала англійську по скайпі.«На прикладі Жашкова я зрозуміла, що у мене виходить. Я займалася волонтерською діяльністю в Луганській обласній молодіжній організації «АМІ-Схід”. Через рік запропонували роботу вчителя. Навчати англійської мови переселенців зі сходу України, це діти та молодь з інвалідністю. Зібрала у групу десь 20 учнів віком до 30 років. Працювати із інвалідами було важко психологічно. Юлія викладала теж по скайпі. Проєкт тривав один навчальний рік, фінансувало його американське посольство, яке дало мультимедійне оснащення. Всі і учні і вчителі мали мікрофони. Це була робота багатьох викладачів разом. Вчителі були присутні у класі, допомагали, рухалися між учнями. Учнів було 3 категорії: які прийшли самі, приїхали на інвалідному візку, які сиділи на диванах (вони не говорять, але чують). Це не легка, а важка робота. Але ти бачиш віддачу: коли вони чекають кожного уроку, пишуть смс, присилають смайлики… Це свого роду знак, що їм цікаво. Батькам дуже подобається як я викладаю матеріал їхнім дітям. Бо я розказую багато нового: як живеться за кордоном, про подорожі, харчування, про свободу, про лайфаки, про дистанційну роботу… Моя методика викладання є інноваційною, своєрідною, мій плюс саме в не академічності, як каже моя подруга, »- ділиться емоціями та пережити досвідом Юлія.Сховати процитований текст«Щоб написати книжку треба мати план: придумати що буде у вступі, основній частині і чим вона закінчиться. Так ось, я ніколи не знаю чим вона закінчується реально до останньої сторінки. Це і інтригує читача у читанні моєї книги. У мене і в житті, і в роботі немає плану. «Багалія”, «Коли злітають літаки” можна купити у кольоровому варіанті , а «Жашківські равлики» придбати на сайті “Українського Авторського Порталу”,»- продовжує письменниця.Дізнаємося далі, що попри роботу Юлії вдається вирушити у подорож до Туреччини, Італії… Вона каже, що є у неї свого роду туристичний голод, який треба підживлювати. Хочеться хоч 2 рази на рік подорожувати. Наразі Юлія працює у газеті «Культура і життя”, де веде туристичний блог. У квітні вона започаткувала авторський проєкт «Бібліотечний туризм». Тобто їде у різні країни, досліджує бібліотеки і пише статті. Слухачі ще довго спілкувалися, задавали питання, робили фотографії із нашою гостею.Спасибі Юлії за цікаво проведений час у дружній приємній атмосфері! Бажаємо їй творчості, натхнення, нових книг, хороших учнів та багато читачів! До нових зустрічей!
Валентина Ковач, Мілан
peredplata
