Але цей заклик вписується в класичні політичні канони – навіть якщо сам Гончаренко цього і не припускав.
Економічна ситуація в країні справді погіршується. Про це вчора в парламенті розповів сам Зеленський. Від формування нового уряду вона не покращиться. Не покращиться вона навіть тоді, коли Зеленський змінить цей новий уряд на ще більш новий.
У Зеленського простий вибір. Або він задовольняє побажання олігархів, або співпрацює з міжнародними фінансовими олігархами. І той, і інший вибір не обіцяє соціальної стабільності найближчими роками. У першому випадку крах буде швидким і болючим – і олігархічний телевізор не замінить українцеві холодильник. У другому соціальні проблеми будуть накопичуватися повільніше, однак проти Зеленського почне працювати вся телевізійна пропагандистська машина олігархату. Так, і силові структури теж.
Зеленський приречений на крах, який би вибір він не зробив. На його прихильників уваги можна не звертати. Ці люди ще вчора розповідали про успіхи молодого “уряду технократів”, а тепер обурюються його некомпетентністю і бездарністю. Це такі ж прихильники, які були у КПРС – “корисні ідіоти” і брехливі пристосуванці.
Ніяких інших прихильників з учорашнього дня у Зеленського немає і бути не може. При цьому вчора ми бачили змученого, стомленого, напруженого чоловіка, який насилу сприймає реальність, якому в буквальному сенсі важко фізично. Фізично, психологічно, морально – як хочете. Так, він ще грає роль Василя Голобородька під час поїздок по країні, але роль самого Володимира Зеленського вдається йому все гірше. І його не вистачить на весь президентський термін. Добре, якщо вистачить ще на рік.
Виникає питання – що далі. І це куди більш важливе питання, ніж відставка Зеленського. Ніяких популярних політиків в країні зараз просто немає. Президент буде втрачати рейтинг, але ніхто не буде його отримувати. Так що ж – олігархи запропонують нам нового Зеленського або цього нового лідера сформує соціальний або політичний протест? Які погляди буде сповідувати цей новий лідер? Об’єднає країну або розколе її? Чи зможе зрозуміти, як діяти на руїнах української економіки? І яка територія до цього моменту буде перебувати під контролем нової влади? Де буде Україна?
Це і є головні питання, на які зараз потрібно шукати відповіді – замість спроб запам’ятовувати прізвища міністрів “другого уряду” Зеленського і думати, де президент знайде інших членів кабінету. Звичайно, найголовніше питання взагалі є іншим. Воно полягає в тому, чи зможе українське суспільство взяти на себе довготривалу відповідальність за реформування країни. Не відповідальність за кілька днів і тижнів чергового повстання, а відповідальність за роки важкого і ризикованого будівництва.
Але я не готовий дати позитивну відповідь на це питання.
peredplata
