Російські війська та їхні донецько-лугансьткі маріонетки у відповідь на “миротворчу” риторику Зеленського продовжують постійно обстрілювати бійців ЗСУ, у тому числі і там, де нібито відбулося “розведення сил”. Все глибше загрузають росіяни також у боях з турецькою армією в сирійській провінції Ідліб. Але Путіну і цього мало: чекістська агентура останнім часом дуже активізувалася на Балканах, провокуючи нову війну в Боснії й Герцеговині, де у 90-х рр. вже пролилося багато людської крові. За допомогою воєн Путін намагається підняти чергову хвилю шовінізму в Росії, щоб використати її для збереження верховної влади в своїх руках.
Турки ведуть сучасну війну
Інтереси Росії й Туреччини зіткнулися в Сирії, охопленій громадянською війною ще в 2011. Кремль підтримує там дамаскського диктатора Башара Асада, проти якого повстали різні політичні сили. Війська диктатора з російською й іранською допомогою отримали чимало перемог і витіснили повстанців в провінцію Ідліб, що межує з Туреччиною. У цій же провінції накопичилося багато біженців з усієї Сирії, які рятуються від репресій правлячого режиму. На допомогу повстанцям прийшли турецькі війська. Анкара вже прийняла на своїй території понад три мільйони сирійських біженців, і вона зацікавлена, щоб їхній новий потік більше не перетинав сирійсько-турецький кордон. А в провінцію Ідліб вона хоче повернути зі своєї території якомога більше біженців, утримання яких лягло непосильним тягарем на турецький бюджет.
Недавні перемоги війська Асада забезпечували не їхні високі бойові якості, а допомога з боку Росії та Ірану. Особливо “відзначилися” російські льотчики, які завдавали бомбових ударів по житловимх кварталах, лікарнях, школах. З вертольотів вони скидали двохсотлітрові металеві бочки, заповнені вибухівкою. Одна така “бочкова бомба” могла знищити цілий міський квартал. Планомірне знищення мирного населення має всі ознаки геноциду – найстрашнішого злочину проти людяності. А захиститися від ударів з повітря сирійські повстанці не могли, тому що не мали сучасної протиповітряної зброї. Проте таку зброю має турецька армія, і вона дуже швидко примусила росіян забрати свої вертольоти подалі від району бойових дій. Ударні турецькі безпілотники знищили і завод, де вироблялися “бочкові бомби”. Заодно розбомбили і секретне підприємство з виробництва хімічної зброї.
Росіяни невдовзі переконалися, що воювати з турками набагато складніше, ніж з сирійськими повстанцями. Туреччина добре підготувалася до сучасної війни і широко застосовує безпілотники різних типів. Ефективного захисту проти них не мають ні росіяни, ні іранці, ні їхні союзники-асадити. Москва на весь світ розхвалювала свій новий протиповітряний комплекс “Панцир”, але турки ці комплекси знищують один за одним. Як свічки горять російські танки Т-90 і Т-72, турки вже навіть перестали підраховувати кількість ворожої бронетехніки, спаленої їхніми дронами. З’ясувалося, що Туреччина має маленькі дрони, здатні залітати в будинок через вікно, або у бліндаж через амбразуру і там вибухати. Завдяки такій сучасній зброї вдалося знищити трьох генералів армії Башара Асада.
Туреччина – член НАТО, і може отримувати від своїх союзників різноманітну допомогу. США вже відправили до берегів Сирії своє авіаносне з’єднання на чолі з авіаносцем “Дуйат Ейзенхауер” – для росіян такий знак не віщує нічого доброго. До того ж, Північноатлантичний альянс розпочинає у Східній Європі широкомасштабні військові навчання, в яких лише американських військовослужбовців буде задіяно 30 тисяч. Вони вже почали прибувати на територію Польщі. А в Литві розміщують американський батальйон – неподалік російського кордону. Вчення продовжаться аж до червня 2020 року, і задіяні у них війська навчатимуться відбивати агресію зі Сходу – зрозуміло, з боку якого противника. Але чи зупиниться Путін, отримавши такі недвозначні попередження?
Росія намагається повернутися на Балкани
Традиційно Росія намагалася взяти під свій контроль стратегічно важливий Балканський регіон. Нині там залишився тільки один союзник Москви – Сербія. Російські неоімперці грають на великосербському шовінізмі, стимулюючи прибічників ідеї “Великої Сербії”. Останнім часом ці шовіністи вимагають виходу Республіки Сербської із складу Боснії і Герцеговини (конфедеративного державного утворення босняків-мусульман, боснійських сербів і хорватів). Якщо вони зможуть реалізувати цю вимогу, то нова війна в цьому регіоні стане неминучою – ні босняки-мусульмани, ні хорвати не погодяться з розколом конфедерації.
Доволі небезпечна ситуація складається і в найменшій за територією і кількістю населення балканській державі – Чорногорії. Щоб зрозуміти суть проблеми, треба згадати історію. Впродовж тривалого часу чорногорці мали власну православну церкву, а з формуванням єдиної Югославської держави у 1919 році її приєднали до Сербської православної церкви (СПЦ). Після остаточного розпаду Югославії вже незалежна Чорногорія захотіла відновити власну церкву, проте наштовхнулася на шалений опір СПЦ. Щоб його подолати, чорнгорські парламентарі підготували закон, за яким всі храми, що до 1919 року належали Чорногорській православній церкві, повинні й нині відійти до неї. Натомість СПЦ заявила, що це – її власність, яку вона буде відстоювати до останнього.
Напруга в суспільстві зросла до краю, фахівці попереджають, що конфлікт може вибухнути широкомасштабний, і справа дійде навіть до збройних сутичок. Прибічники “великосербства” відповіли на ці застереження заявою, що вони вже готові до “громадянської війни”. Їхня мета тут цілком зрозуміла – попередити вступ Чорногорії до європейських інтеграційних структур і її цілковите підпорядкування інтересам Москви і Белграда.
Слід сказати, що чимало власності в цій країні нині належить російським товстосумам. Туристичний бізнес Чорногорії приносить чималі доходи, і російський капітал такі грошові потоки повз свої кишені пропускати не хоче. Саме російські інтереси стоять за нинішнім конфліктом, а зовсім не інтереси вірних православної церкви. Тривожить те, що російські священики наразі відкрито втручаються у внутрішні справи Чорногорії і навіть не намагаються це приховати.
Минулого тижня там відбулася маніфестація прибічників СПЦ, яку очолював митрополит Російської православної церкви в Україні Онуфрій. Так, саме той Онуфрій (Березовський), що народився у нашому краї і певний час очолював митрополію у Чернівцях. Посольство України в Чорногорії змушене було пояснювати чорногорцям, що ця особа не може представляти позицію українського православ’я, і його втручання у внутрішні справи Чорногорії не підтримується українською владою. На жаль, Москва намагається за допомогою своїх ставлеників в Україні сформувати відповідні суспільні настрої на Балканах, щоб побічно зіпсувати відносини українців з дружніми народами балканського регіону.
Небезпечну гру затіяв Путін на Балканському півострові. У самій Росії його рейтинг падає, і спробувати піднести свій авторитет в народі за допомогою воєнних авантюр – це шлях в нікуди. У день загибелі Бориса Нємцова в Москві цого року на вулиці вийшли близько 25 тисяч людей, які вимагали відставки Путіна і висловлювали свою солідарність з боротьбою українського народу проти агресорів. Для Кремля це тривожний сигнал. Тим більше, що Москва втрачає свого важливого союзника – Білорусь, котра все виразніше бере курс на Захід. Не вдається неоімперцям також залучати нових членів до створеного ними “Євро-азіатського Економічного Союзу”. Навпаки, про своє бажання покинути ЄАзЕС заявляють і ті, що під тиском Москви вступили туди раніше. Процеси для Путіна дуже несприятливі, а мирним шляхом вирішувати складні проблеми він не вміє. Нові війни лише прискорять ганебний крах його режиму, і цього краху очікують мільйони людей.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
