Батьки-олігархи вітчизняного футболу у своєму цинічному ставленні до української збірної перевершили самі себе – до гри з молдованами нашу збірну вони довірили готувати, мабуть, самому \”талановитому\” тренеру знов-таки з засмальцьованої динамівської колоди – Андрію Балю. Його останнім незаперечним \”досягненням\” стало опущення непогано вкомлектованого \”Чорноморця\” до команди рівня першої ліги.
І звісно, що цей, з дозволу сказати, фахівець відразу ж заявив про себе нічийним результатом із відвертим аутсайдером нашої відбіркової групи – збірної Молдови. Цей результат одразу ж зробив збірну України середняком у групі, який ніяким чином не претендує на путівку до мундіалю в Бразилії.
Чесно кажучи, наші гравці могли і були зобов\’язані вигравати у Молдови і без тренера. Могли б, якби не були совками, у яких почуття національної гідності атрофоване на генетичному рівні. Тому совки не розуміють, чому це вони повинні викладатися в матчах, які не дають їм ані матеріальних, ані трансферних преференцій.
Не розуміють і, звісно, не викладаються. У Кишиневі ми побачили збірну, яка грала двосторонню тренувальну гру. Її гравці не напружували себе, берегли ноги, високо підплигуючи, коли під них підкочувалися суперники – тобто грали академічно, на класі, що й обумовило в кінцевому рахунку нульову нічию. Молдовани ж, у яких жодних перспектив не було ще до старту відбіркового турніру, грали, незважаючи на це, у повну силу, як і треба грати за збірну.
Коли я вимкнув звук і залишився без дуркуватих ура-патріотичних запевнень у неминучості нашої перемоги недолугих коментаторів \”Інтеру\”, то раптом зрозумів, що жовті не те що грають занадто академічно – вони просто не бажають вигравати, навмисне розтринькуючи один гольовий момент за другим.
Більше того – я зрозумів, чому ці совки так роблять. Не маючи жодних патріотичних комплексів, вони будуть набагато більш щасливі у червні 2014 року десь у відпустці на Мальдивах, ніж на \”Маракані\”, де треба буде пахати, замість тієї ж відпустки.
Але був і виняток у лавах нашої збірної в обличчі Марко Девіча, який не є совком за визначенням і ставиться до запрошення в нашу національну команду по-європейськи адекватно. Але один, як відомо, у полі не воїн, особливо в разі виходу того \”воїна\” на останніх хвилинах гри.
Кишинівська нічия повністю девальвувала нічию в Лондоні, і всім стало зрозуміло, що футбольна фієста для нашої збірної-попелюшки скінчилася і вона знову перетворилася з королеви балу на сіру посередність.
Автор: Олександр Крамаренко, Луганськ
peredplata
