Німеччина проти Німеччини: найбільш політичний матч в історії мундіалів.

Залізна завіса, яка розколола Європу надвоє після Другої світової, часом дарувала химерні, хоча і сумні сюжети.

Коли 22 червня 1974-го над переповненим стадіоном в Гамбурзі десятки тисяч уболівальників почали скандувати “Німеччина, Німеччина!”, підбадьорилися обидві команди, які знаходились на полі. Того вечора – єдиний раз в історії – німці грали один проти одного на рівні збірних. ФРН проти НДР – це більше, ніж просто футбольний матч.

Напевно, тому схвильований Беккенбауер так захопився мотиваційною промовою, що трохи проспав стартовий свисток, а гості після кожного фолу вибачалися, немов скоїли кримінальний злочин.

Великого турнірного значення зустріч не мала – команди лише визначали, хто вийде з групи з першого місця, а хто з другого. Але це було взагалі неважливо. Напруга стояла колосальна, вона фізично відчувалася в повітрі. Ханс-Дітер Крайше забив 170 голів за “Динамо” Дрезден, але опинившись перед порожніми воротами команди ФРН вдарив вище. Через пару хвилин Герд Мюллер, на рахунку якого 398 м’ячів за “Баварію”, після коронного розвороту в штрафному пробив у штангу.

Стадіон вирував, як котел, і всередині нього нарівні з усіма варилися канцлер ФРН Гельмут Шмідт і 12 міністрів його кабінету. Жоден німець не залишився байдужим – причому по обидва боки штучного кордону.

***

На початку 90-х в Берліні навіть видали книгу “Де ви були, коли Юрген Шпарвассер забив свій гол?” Автори опитали десятки людей – політиків, акторів та інших знаменитостей, – і всі без винятку легко згадали ту мить.

Мало хто знає, що самого матчу могло і не бути. В рамках відбору збірна СРСР відмовилася їхати на матч в Чилі, мотивуючи це встановленою в країні диктатурою Аугусто Піночета. В Сантьяго реально творилося щось недобре: під концтабір віддали навіть найбільший стадіон “Насьональ”. ФІФА довго розглядала це питання і в результаті дискваліфікувала радянську команду. В знак солідарності інші збірні соцтабору погрожували бойкотувати турнір, але трохи згодом здоровий глузд взяв гору.

Ну і потім, вже після жеребкування, яке за задумом останнього шанованого президента ФІФА сера Стенлі Роуза провів хлопчисько з берлінського хору, в НДР знову надумали зніматися. Комуністи сильно боялися поразки, але в підсумку вирішили покластися на міць своєї збірної. Того разу у них дійсно були контраргументи.

До початку 70-х в НДР дозріло золоте покоління футболістів. Починав шлях геніальний нападаючий Йоахім Штрайх, на піку кар’єри перебував воротар Юрген Крой, Діксі Дьорнер шикарно виступав в ролі ліберо, а Хансі Крайше і після 30-ти забивав море голів.

У 1974 році “Магдебург” сенсаційно виграв Кубок кубків, а дрезденське “Динамо” спершу вибило з Кубка чемпіонів “Ювентус”, а потім видало фантастичний трилер з “Баварією” – 3:3, 3:4. Якщо і була якась недооцінка західними майстрами східних “любителів”, то після тих матчів вона випарувалася. Хоча, звичайно, ФРН все одно була фаворитом, і в Бонні навіть не сумнівалися в підсумковій перемозі.

***

Беккенбауер, Шварценбек, Брайтнер, Фогтс, Хенесс, Хайнкес, Майер, Мюллер – в команді Гельмута Шена були зібрані одні легенди.

Як країна-господар, ФРН не брала участі в кваліфікації і тому зосередилася на організаційних моментах. А в цей час в НДР компартія проводила ідеологічну роботу. Гравцям збірної після перетину кордону заборонили “купувати щось дорожче сосисок”, ніяких відгулів або походів в ресторани. Паралельно Штазі вибрала 1780 ідеологічно зрілих і благонадійних громадян, які повинні були скласти групу підтримки. Здебільшого ці люди були далекими від футболу, тому їм написали і змусили завчити дурнуваті скандування, які вганяли в ступор розкутих німців з Заходу.

Стежити за спортсменами і “фанатами” відправили відразу дві тисячі агентів Штазі, але без ексцесів все одно не обійшлося. П’ятеро уболівальників знайшли лазівку і втекли. Ще троє, побачивши, як красиво загниває Захід, померли від розриву серця.

Футболістам було простіше – вони і до цього їздили по всій Європі, нехай і під пильним наглядом. На полях ФРН збірна НДР не відчувала ніякого дискомфорту – перемога над Австралією (2:0) і нічия з Чилі (1:1) залишали команді досвідченого Георга Бушнера хороші шанси на вихід далі.

Західні німці в паралельних іграх виступили ще краще, здобувши дві перемоги, але при цьому якість гри команди Хельмута Шена пресі не подобалося. Kicker закликав Бундестім проснутися і викладатися повністю. Тим більше, що на носі був головний матч для всієї країни.

Пізніше Беккенбауер розповідав, що перед грою сказав команді, мовляв, “забудьте про розмови політиків, а бийтеся за нашого тренера”. Хоча ті і так все розуміли. Герр Шен народився в Дрездені і зумів звідти втекти вже після війни. Він хотів перемогти навіть більше, ніж будь-хто з футболістів на полі.

***

“Тактика НДР була розумною. Вони залишили Шпарвассера і Хоффмана як двох наконечників, а решта зосередилися на обороні. Бушнер зіграв просто, але ефективно. І їх контратаки працювали”, – зізнавався через багато років Пауль Брайтнер.

Незважаючи на очікування, матч проходив у рівній боротьбі. У перерві увагу привернув Зепп Майєр – він чомусь вийшов на поле в чорному светрі з власної колекції, і тільки після першого тайму переодягнувся в зелений з гербом збірної. Це трохи розвеселило трибуни. У першому таймі команди створили по одному стовідсоткового моменту – і це насторожувало господарів. Не таку гру вони чекали проти заклятих ворогів, та ще й “любителів”.

Не допоміг навіть вихід великого Гюнтера Нетцера замість Оверата посеред другого тайму – глибока оборона і висока самовіддача “східних” німців била клас “західних”. Щось явно назрівало, і за 13 хвилин до кінця це сталося.

Крой рукою кинув в прорив Хаманна, який тільки пару хвилин як вийшов на поле. Свіжий півзахисник протягнув м’яч метрів двадцять, після чого закинув на набігаючого паралельним курсом Юргена Шпарвассера. Форвард “Магдебурга” прийняв м’яч грудьми, а тоді на повній швидкості втік від підкату Беккенбауера, проскочив повз легенду “Гладбаха” Берті Фоггса і рекордсмена “Вердера” Хорста-Дітера Хетгеса, і без проблем прошив Майера.

Це був кінець. “Фолькспаркштадіон” наче вимер. Раділи тільки 1780 ідеологічно зрілих громадян і їх наглядачі в штатському. У час, що залишився, команда ФРН встигла притиснути суперника до воріт і заробити кілька небезпечних стандартів, але Крой відбив всі спроби Хенесса.

***

“Мені було дуже боляче, і я багато чого хотів їм сказати. Слова немов виривалися зсередини. Я відчував, що не всі гравці виклалися до кінця. Але я також розумів, що якщо почну підсмажувати кожного з них, то нам кінець. Турнір тільки починався. Тому я зайшов і сказав лише одне: “Я розчарований. Завтра у нас буде серйозна розмова”. І вийшов, хоча це було і не в моєму стилі”, – згадував потім Шен.

Його підтримав і Беккенбауер. Відразу після гри кращий ліберо всіх часів заявив, що команда “боролася недостатньо, дозволяла супернику занадто багато”, і що “далі з таким підходом буде ще гірше”.

Ну а НДР, звичайно, святкувала. Шпарвассер за один-єдиний м’яч був возведений в герої цілої держави. Партійні газети і телеканали розхвалювали його і Кроя, як завжди акцентуючи увагу на класовій перевазі соціалізму над капіталістами. Згодом запис матчу ще півтора десятка років крутили в школах і кінотеатрах в рамках ідеологічної підготовки молоді.

Вакханалію припинили лише коли Шпарвассер втік на Захід в 1988 році – поїхав на матч ветеранів і не повернувся. У першому ж інтерв’ю для Шпігеля він зізнався, що ні квартир, ні машин від партії не отримував. Більш того, той м’яч посварив його з частиною друзів дитинства, які щиро бажали НДР поразки. Друг його батька після голу Юргена з горя навіть розбив телевізор. І таких історій було багато – напевно, занадто багато для однієї людини, яка не хотіла нікому зла, а просто робила свою роботу.

***

Ну а чемпіонат 1974-го на тій грі, звичайно, не закінчився. НДР виграла битву, але перемога виявилася пірровою. Обійшовши ФРН в таблиці, “східні” німці потрапили в одну групу з Нідерландами Кройфа, Бразилією Жаїрзіньо і Аргентиною Рубена Айяли. Навіть одне очко в такому квартеті стало для команди успіхом – хоча, звісно, і означало виліт.

У той же час ФРН з другого місця вийшла на Польщу, Швецію і Югославію, де їй не склало труднощів виграти всі три матчі. А потім ще й грохнула Нідерланди у фіналі, на подив усього футбольного світу.

Фантастичний спурт Нетцер тоді пояснив німецьким менталітетом, де згуртованість і концентрація – наріжні камені. А ось мудрий не по роках Кайзер Франц копнув глибше.

“Якби була моя воля, я б віддав золоту медаль Юргену Шпарвассеру. Його гол не тільки повернув нас на землю, а й значно спростив життя”.

Шкода, що до Беккенбауера тоді не прислухалися, цікавий був би прецедент. З іншого боку, місце Шпарвассера в історії і без того незаперечне. З 2003 року його футболка з того самого матчу виставлена ​​в Будинку Історії ФРН в Бонні. Там же зберігається і запис унікального поєдинку, який у Німеччині називають “ein kampf zwischen brüdern” – “боротьба між братами”.

Його в країні пам’ятають, переказують і перезаливають в YouTube до сих пір. І при цьому всі 82 млн німців сподіваються, що подібне з ними більше ніколи не повториться.

https://www.ua-football.com/ua/foreign/germany/1602273594-nimechchina-proti-nimechchini-naybilsh-politichniy-match-v-istoriyi-mundialiv.html?utm_source=social&utm_medium=facebook&fbclid=IwAR3H_znRntV3k0neKUpiRF2Z_HFhplzcPxuuJ8lX3KIPNWE8SCN-K1RD90w