Використані матеріали з статті Миколи Рубанця (уродженець с. Михайлівка, Глибоцький район).
Цього року виповнюється 80 років з часу трагічних подій, що відбулися 1 квітня 1941 року в урочищі “Варниця”, неподалік села Біла Криниця Глибоцького району Чернівецької області. Тоді радянські прикордонники відкрили вогонь по колоні людей, що намагалися перейти з СРСР до Румунії.
Інформацію про ту подію тривалий час замовчували і тільки із здобуттям Україною незалежності про це почали відкрито говорити, писати, досліджувати. Щороку на місці трагедії відбуваються панахиди-реквієми за участі як громадськості, так і посадовців, багато про цю подію написано, але і багато що залишається недослідженим.
Протягом останніх двох років автор досліджував ряд архівних справ, що стосуються цієї події і знаходяться на зберіганні в державних установах Чернівецької області. Опрацьовано також матеріали періодичних видань та публікації дослідників, проведено опитування ряду осіб, які були свідками тих подій.
На підставі дослідженого можна відтворити картину трагедії. Отже 1 квітня 1941 року в Глибоку почали прибувати десятки людей з сіл Глибоцького та частини Сторожинецького районів. До полудня в центрі Глибокої зібралося понад дві тисячі осіб. Люди вимагали від влади дозволу на прохід через кордон. Із записів щоденника одного з організаторів переходу М.Гушула довідуємося, що до юрби вийшов прокурор району і пояснив, що вони є громадянами СРСР, мають будинки, господарства, тому їх ніхто не пропустить через державний кордон. Тоді люди почали скидати з себе одежу викрикуючи: “нате, ми вам і одежу залишаємо, не тільки господарства та скотину”. Після цього великою колоною натовп рушив у бік кордону. По дорозі людей декілька разів намагалися спинити прикордонники, пояснюючи, що їх ніхто не пропустить через державний кордон. В урочищі “Варниця” людей востаннє зупинили прикордонники. Після усного попередження було здійснено попереджуючі постріли – перший у повітря, а другий по хоругвах та хрестах, які несли в передніх рядах колони. Однак натовп це не зупинило. Звідти пролунали постріли у бік військових. Тоді прикордонники відкрили вогонь на ураження… На жаль, точна цифра жертв не встановлена, окремі дослідники, однак, вказують, ніби тоді було вбито майже 50 осіб, а багатьох поранено.
Перехід через кордон ініціювала румунська розвідка
Що ж спровокувало такі дії? Дослідник подій 1941 року Петро Кирстюк у своєму документальному нарисі “Шумлять смереки над хрестами” слушно підмітив, що “зібрати кілька тисяч людей в чітко зазначену годину і день, та ще навесні, можна було, тільки чітко спланувавши акцію”. З архівних матеріалів довідуємося, що вказаний масовий захід переходу кордону був ініційований тодішньою румунською розвідкою.
Переходи кордону, в тому числі збройні, відбувалися неодноразово й раніше. Люди групами в нічний час перетинали кордон, нерідко наштовхуючись на прикордонні наряди і вступаючи з ними в перестрілку. Основною причиною таких переходів був страх перед новою радянською владою, що з приходом на Буковину запустила свою репресивну машину.
Румунські спецоргани, звичайно, відстежували ситуацію в прикордонні з СРСР. З пояснень краян, засуджених радянською владою “за підготовку та організацію контрреволюційного збройного переходу кордону”, стає відомо, що румунська розвідка здійснювала моніторинг ситуації у прикордонних районах СРСР та вивчала осіб, які нелегально перейшли до Румунії. З окремими з них вона встановлювала контакт і залучала до розвіддіяльності. Протягом лютого-березня 1941 року на територію Радянського Союзу було нелегально повернуто ряд осіб, які раніше перейшли в Румунію. Їм було відпрацьоване завдання збирати розвідінформацію, зокрема, щодо зосередження радянських військ у краї та їх можливих дій на випадок війни, а також організації масових переходів людей на територію Румунії. При цьому рекомендувалося організовувати групи чисельною кількістю не менше 300 осіб та озброювати їх.
Для чого це було потрібно іноземній стороні? Очевидно, щоби відповісти на це запитання, потрібно усвідомити тогочасну суспільно-політичну ситуацію у світі. В Європі ще у 1939 році розпочалася Друга світова війна, учасниками якої були не тільки гітлерівська Німеччина, а й Радянський Союз, який зайняв Західну Україну, зокрема, Галичину, а пізніше – Буковину та Бессарабію. Світ чекав нового збройного протистояння Третього Рейху з СРСР. У дипломатичних колах Європи та світу практично було відомо про наближення нової війни, до початку якої залишалося більше двох з половиною місяців. Королівська Румунія, як союзниця Німеччини, також була зацікавлена у цьому. Це давало їй можливість повернути втрачені території і посилити свій вплив. Як з боку СРСР, так і Румунії в тій чи іншій мірі йшла підготовка до війни.
У цій ситуації резонансні події на користь Румунії, а зокрема, масовий перехід населення з СРСР – безпосередньо з Північної Буковини до Румунії, укріплювали дипломатичні позиції суміжної держави у відстоюванні територіальних претензій, а також виправдовували союзницькі стосунки з Німеччиною щодо СРСР, та вторгнення, у разі початку війни, на ці території.
З іншого боку, Румунія діяла вже по апробованій схемі. Згадаймо, як перед початком Другої світової війни та впродовж 1940 року включно Гітлер намагався повернути німецьке населення з інших країн (в т.ч. й Буковини) до Рейху. Цього потребувала як нацистська ідеологія, так й військова доктрина, адже всі чудово розуміли, що у збройному протистоянні людський ресурс буде відігравати чи не найголовніший чинник.
Очевидці тих подій звернули належну увагу на те, що в колоні, яка 1 квітня 1941 року намагалася перейти державний кордон, було багато молоді. Це підтверджують й архівні матеріали. Незважаючи, що в натовпі були жінки з дітьми та люди літнього віку, аналіз наявних матеріалів вказує, що колона складалася майже на 70% з осіб чоловічої статі віком від 20-25 до 40 років, значна частина з яких залишила вдома своїх молодих дружин, малих дітей, батьків, братів та сестер. Більшість цих людей свого часу пройшли військову службу в румунській армії. Тому зрозуміло, що у разі початку війни цих людей не потрібно було агітувати у необхідності воювати, вони автоматично стали б “авангардом” румунської армії.
Для цього велася й відповідна агітація. За свідченням старожилів Глибоцького району, серед людей поширювалися розмови на кшталт того, що Румунія допомагає матеріально біженцям і у разі потреби забере їх сім’ї в Румунію, що ті, хто переходить туди, йдуть на нетривалий час, що скоро Румунія повернеться назад, а вони врятуються від радянського терору. Крім того, поширювалися чутки, що кордон цього дня буде відкрито і всі зможуть безперешкодно потрапити до Румунії. У день ходи, мабуть для психологічного впливу, організатори ходили селами з хрестами та хоругвами, переконуючи людей, що в хрест стріляти ніхто не буде.
Радянська влада використала акцію для “зачистки” прикордонної території
Звичайно, у цій ситуації постає логічне запитання: невже радянським спецорганам не було нічого відомо про організацію масового переходу кордону? А якщо вони знали, то чому цьому не запобігли?
Зібрані матеріали вказують на те, що про підготовку до переходу радянські органи не могли не знати. Люди майже відкрито ходили селами і агітували. Про це точилися розмови, що інколи набували своєрідних форм дебатів серед жителів сільських громад. А багато людей, пишучи заяви, щоб в подальшому їх пред’явити державним органам для пропуску через кордон, звертались за допомогою у написанні навіть до працівників сільських рад. 31 березня 1941 року в урочищі “Скінка” с.Михайлівка (тоді Мигучени) Глибоцького району окремими організаторами навіть була здійснена невдала спроба зібрати з району людей для пішого переходу. Однак прибули тільки жителі вказаного села (понад 30 осіб) та кілька селян з с.Димка, з решту сіл того дня люди не з’явилися, через що зібрані розійшлися по домівках.
Водночас не можна стверджувати, що владою нічого не вживалося. За свідченням старожилів с.Михайлівка Глибоцького району, напередодні, а також у день переходу, поряд з агітаторами, селом ходили працівники сільської ради та попереджали людей, щоб ніхто нікуди не йшов, “бо кордон ніхто не відкриє”. 1 квітня 1941 року в Глибокій людей про це попередив районний прокурор. Колони людей, що рухалися дорогою, зустрічали і супроводжували червоноармійці та прикордонники, які застерігали людей не йти через кордон. Військовими було зроблено декілька спроб умовити людей та зупинити колону на підході безпосередньо до кордону.
Чому ж тоді влада не вдалася до більш конкретних дій ще на початкових стадіях організації переходу? Про це П.Кирстюк говорить так: “після подій 1 квітня НКВД мало вагомі причини для виселення в Сибір та Казахстан тисяч буковинців, яким інкримінували зраду Батьківщини”. Цілком ймовірно, що за два з половиною місяці до війни влада була зацікавлена і використала цю акцію для “зачистки” прикордонної території від “антирадянських неблагонадійних елементів”. Адже цілком зрозуміло, що у випадку війни, ці люди могли б поповнити ряди ворожої армії, утворити в тилу радянського війська партизанські загони, диверсійні групи тощо. Водночас тодішнім радянським керівництвом на чолі з Й.Сталіним віталося поповнення трудових таборів Сибіру та Казахстану дешевим людським ресурсом. Напевно тому влада і не вживала якихось активних дій. Заходи зводилися до попередження, ймовірно, для того, щоб “відсіяти” випадкових людей, які під впливом натовпу піддалися умовам та влилися в ряди колони.
За довоєнний рік тоталітарний режим депортував майже 11 тисяч буковинців
За свідченням старожилів, а також матеріалів архівних справ, пізніше органи держбезпеки відпустили ряд людей, що брали участь у ході, а окремим жителям краю навпаки – інкримінували цей злочин, хоча ці люди там не були й ніколи не виношували міграційних намірів. Так, жителька с. Михайлівка Глибоцького району Марія Іванівна Білоус (Волощук), 1935 р.н., вказує, що її батько Іван Маркович Волощук, 1905 р.н., ніколи не планував виїхати, навіть тимчасово, до Румунії, а звинувачення у намірі нелегального переходу кордону послужили лише причиною, щоб його арештувати та репресувати “тому, що він за румунських часів був Легіонером”. І дійсно з матеріалів архівної справи видно, що І.Волощук не підтверджує своїх намірів перейти кордон, натомість зізнається, що в довоєнний період, під час входження краю до складу Румунії, був членом партії “Залізна Гвардія”. І це непоодинокий випадок, про що повідомили інші старожили цього села.
За спроби перейти радянсько-румунський кордон у січні-квітні 1941 року на лаві підсудних опинилося 1603 особи, а 3015 членів їх родин зазнали депортації.
Потрібно сказати, що в той час серед молоді краю були популярні фашистські ідеї. Адже ця ідеологія підтримувалася на урядовому рівні Румунії та сповідувалася в багатьох європейських країнах. В королівській Румунії пропагувалися молодіжні загони гардистів, влаштовувалися збори, показові дійства, що приваблювало сільську молодь, яка надто особливо й не переймалася засадами фашизму. Переслідувати на своїй території осіб, які підтримували ідеологію Гітлера, радянській владі, очевидно, було не зовсім зручно, адже Радянський Союз до останнього часу перед війною декларував дружні взаємовідносини з нацистською Німеччиною. Зате можна було притягати до відповідальності громадян за контрреволюційну діяльність.
Таким чином, радянська влада використала даний привід і здійснила останні передвоєнні “зачистки” в прикордонні новопридбаних територій, поповнивши тюрми і табори Сибіру та Казахстану новими в’язнями.
Всього за довоєнний рік було депортовано майже 11 тис. осіб, з яких 1421 чоловік загинуло у сталінських концтаборах.
І ще сьогодні можна почути про те, що 1 квітня 1941 року в урочищі “Варниця” радянськими прикордонниками були розстріляні особи румунської національності. Але це не так. Згідно з архівними матеріалами, тільки з невеликого вже згадуваного українського села Михайлівка у ході взяло участь майже 30 осіб. Разом з жителями румунських сіл до Румунії йшли мешканці таких українських населених пунктів, як Великий Кучурів, Червона Діброва, Тарашани, Глибока, Петричанка, Кам’янка та інших.
Тоді, у 41-му, селяни-буковинці – і румуни, і українці – переконалися у фальшивості заяв про захист інтересів простих людей у тоталітарному суспільсті. Вони стали заручниками двох великодержавних ідеологій, втілювачі яких, задля досягнення своєї мети, не рахувалися з людським життям.
Микола РУБАНЕЦЬ, краєзнавець. Фото автора (“справа” 76-річної давності)
На відео: П’ятнадцятий онлайн-семінар «Зміни державної приналежності Буковини та доля народів краю під час Другої світової війни» .
http://buknews.com.ua/page/zaruchnyky-perekhid-cherez-kordon-initsiyuvala-rumunska-rozvidka-do-80-richchia-rozstrilu-lyudei-1-kvitnia-1941-roku-v-urochyshchi-varnytsia-bilia-sela-bila-krynytsia.html
peredplata
