21 лютого 1948 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ, відповідно до якого кожного, хто не виробив встановленого мінімуму трудоднів, можна було виселяти за межі України.
Що теке трудодень? В радянських колгоспах працівникам зарплату не платили – ставили у відомість “паличку” – мовляв, відпрацював один трудодень. Наприкінці року після того, як колгосп розраховувався з державою по здачі продукції, решту ділили поміж колгоспників відповідно до кількості трудоднів.
Після розрахунку з державою залишалося небагато – по 500-600 грамів зерна на трудодень. Як жили? А натуральним господарством. Тому часто колгоспник на роботу не виходив, бо треба було у власному господарстві роботу порати, аби з голоду не здохнути. Тому держава встановила виробіток мінімуму трудоднів. Нічого нового – та сама панщина, як колись.
А за не виробіток мінімуму трудоднів – кримінальна відповідальність, між іншим. Що? Хочеш до концтабору, бо там кращі умови життя та ще й годують? Ні, рідненький – покарання кримінальне ти відбуватимеш тут таки, у колгоспі. У вигляді виправно-трудових робіт терміном до 6 місяців із відрахуванням 25% трудоднів на користь колгоспу.
Ще одне. У колгоспах мусили працювати й діти, починаючи з 12 років. Мінімальний виробіток для них встановлювався 50 днів на рік. Один день на тиждень (а оскільки взимку робіт не було й усе припадало на весну-літо-осінь, то 2 дні на тиждень) дванадцятирічна дівчинка мусила відпрацювати на рідну державу, де, як співали у знаменитій пісні, «Так вольно дышит человек».
А з 1948 року, як зазначено вище – за недобір мінімуму трудоднів виселяли за межі України. Не куди ти хочеш, а куди рідна радянська влада накаже. У такий само колгосп лише в Сибіру. Без кола і двора.
Крім панщини був ще й оброк – селянина змушували платити натуральний податок – скільки-то м`яса, скільки-то картоплі, капусти, яєць, молока тощо. Нікого не хвилювало де візьмеш…
І ось ця ось страшна система рабства ХХ століття проіснувала 36 років. Лише 1966 року трудодні скасували і колгоспникам почали платити зарплату. Ну, як платити. Не назвеш 30-40 рублів шикарною зарплатою.
І да, в містах теж існувало кріпацтво – ніхто не мав права перейти з однієї роботи на іншу без дозволу. А хто тобі дозволить? Така система існувала з 2 жовтня 1940 по 10 вересня 1953. Але там хоча би зарплату платили і робочий день був 8 годин, а не 14, як у колгоспі.
На фото: за 13 років каторжної праці власнику цієї книжки колгоспника (до речі, заповненої “заднім числом”) нарахували лише 1240 трудоднів, за які отримано 989 кілограмів зерна та 218 рублів 29 копійок грошей. По 800 грамів зерна та 18 копійок на трудодень. Можна порахувати інакше: 13 років – це 4748 днів, включно з високосними. Тобто цей колгоспник жив на 200 грамів зерна та 5 копійок грошей на день.
Павло Бондаренко
peredplata
