Декілька днів тому, я повертався з східного фронту, був дуже втомлений, виснажений тілесно і духовно.
Я зупинився на одній з заправних станцій ОККО у м. Павлоград, не тому щоб поповнити запас пального.
Я зупинився щоб відпочити від болю втрат, особистого і національного, який мені так само болить.
Сиджу у куточку на літньому майданчику п’ю щось там, а поруч ще також декілька військових.
І раптом “вривається” маленька дівчинка, років з чотири, позаду неї МАМА.
Дівчинка така щаслива і весела, тримає у рученятах цукерочки, і так ніжно і з любов’ю вручає всім нам військовим, з словами, – ДЯКУЮ ТОБІ, ДЯКУЮ ТОБІ, ДЯКУЮ ТОБІ….
І це найвища мотивація!
Дорогі батьки, вчителі, вихователі візьміть собі це за приклад.
Вчіть дітей вдячності.
Ні, я його не зїв, я залишив його як реліквію.
peredplata
