Наш власний кореспондент Ростислав Демчук передає з Брюсселя:
-Переглядаю вкотре фільм “Таємне досьє” про те як часопис “The Washington Post” здобував популярність і пробивав собі дорогу у міжнародні ЗМІ аби не бути містечковою провінційною газеткою.
Хтось іще пам`ятає таку посаду у газеті, яка зветься “газетний кур`єр”? А знаєте, що таке капсули з публікаціями і правками, які в друкарні доставляються спеціалними трубами до коректорів і випускового? А я ще застав той час радянського палеоліту, працюючи випусковим у газеті “Радянська Буковина”. Ta й інакшe в жодній газеті СРСР і не було.
І нічого з того радянського палеоліту так і не змінилося! Жодне українське ЗМІ не змогло вийти на міжнародні простори. Я мав добру нагоду спостерігати, як один чоловік, мій колега (за національністю курд) у Брюсселі і колишня кореспондентка CNN у Брюсселі Патрісія Келлі з нуля зробили Al Jazira, i Al Arabia міжнародними бродкастерами.
Навіть повідомлення турецьких Anadolu English, китайських Xinhua News Agency летять у копилку повідомлень на комп`ютер щохвилини. А з України – нуль. І це при тому, що Україна обороняється зараз проти гігантського агресора. Україна зараз у центрі, у фокусі усього новинарськокого, репортерського, аналітичного і політичного світу. Але українських ЗМІ при цьому немає! Розумієте? Війну в Україні освітлюють не українськi ЗМІ і журналісти, а зарубіжні!
У мене була така історія, і вона наближається до кінця. Я працював для різноманітних міжнародних ЗМІ, одержував від них зарплату, дах, статус, але разом з тим ділився матеріалами з агентством “Укрінформ”, “Українське Радіо”, TV, центральними газетaими, МЗС, СБУ, CЗР України. Я навіть виступав на засіданні Кабміну України. Ми обговорили з дирекцією “Укрінформу” цілий план заходів, кроків аби вийти на міжнародну арену… Немає грошей.
Немає грошей щоб були корпункти бодай y Брюсселі, Вашингтоні, Лондоні, Нью-Йорку, Пекіні…
І тут народна мудрість дає відповідь: Чого бідний – бо дурний! Чогого дурний – бо бідний!
Жоден із міністрів закордонних справ не розумів важливості українських корпунктів за кордоном. Розуміло лишe СБУ! Також єдиним був Анатолій Зленко, котрий зрозумів ситуацію (хоч не з першого разу), але якось будучи з ним в одному літаку він сказав: я можу запропонувати, щоб при кожному посольстві України за кордоном був, умовно кажучи, журналіст “Укрінформу”, але без дипломатичного статусу. Службовий паспорт на 3-5 років.
І Анатолій Зленко це зробив.
А потім все пішло на круга своя. За кордоном немає жодного українського журналіста, який працює виключно для українських ЗМІ. Українські журналісти працюють на “українські служби” різноманітних закордонних ЗМІ і просто, як і я, діляться інформацією з українськими медіа задармо.
От і все, моя блакитна мрія не збулась! Так і залишимось вузькопрофільними, провінційними ЗМІ.
Шкода…
peredplata
