У міфології давніх слов’ян існувала богиня Мара або Морена. Ім’я богині ж Морени походило від слова “мор” – смертb, холод та морок потойбіччя, ніч та зміну сезонів.
Морена й стала прообразом Снігуроньки: обидві були, так би мовити, “сезонними”, і обидві гинули весною від вогню.
За легендою, коли Мара, Морена ковтала сонце, наступала зима…Тому люди весною спалюв@ли або т0пили опудало Мари.
Народна казка про Снігуроньку вперше була опублікована фольклористом М. Максимовичем в 1840 році у альманасі “Киянин”.
За сюжетом казки, бездітні дід та баба ліплять собі зі снігу дочку. На ранок вона оживає та й залишається жити з літніми батьками: шанує їх та допомагає по господарству.
Але коли настає весна, Снігуронька починає сумувати. Одного разу погодилася піти погуляти з дівчатами на Івана Купала. Молодь же почала стрибати через костер, запросили і Снігуроньку, яка стрибнула, розтанула та й перетворилася на хмаринку. За міфологією саме на Івана Купала й Морена очищала людей від їхніх гріхів.
Лише ХІХ сторіччя образ Снігуроньки з народної казки починають інтерпретувати й в літературі. Зокрема, першим це зробив літератор Григорій Данилевський. Він опублікував поетичну версію казки про дівчинку зі снігу, яка ожила.1861 року письменник Володимир Даль (псевдонім козак Луганський) пише казку “Дівчинка Снігуронька”. А до української дійсності казку адаптував поет Борис Грінченко.
Твори Данилевського також Афанасьєва лягли в основу п’єси О. Островського “Снігуронька”, в якому Снігурка вже не дочка невідомих старих, а Діда Мороза й Весни-Красни. Але доля героїні у п’єсі також трагічна: вона гине під час ритуалу вшанування бога сонця Ярила.
В п’єсі Островського описаний зовнішній вигляд Снігуроньки, який вже співпадає з сучасним. А в 1937 році Снігуронька разом із Дідом Морозом, за наказом Партії, стали офіційними атрибутами Нового року, в противагу християнському святу Різдва Христового і в цілях боротьби із впливом церкви та релігійних традицій на суспільство…
Народна казка про Снігуроньку вперше була опублікована фольклористом М. Максимовичем в 1840 році у альманасі “Киянин”.
