Чернівці місто мирне і ніби далеко знаходиться від війни. Але так бути не може довго. Бо війна зачепила всіх і усюди. У нас проблем багато і на фронті, і в тилу, в економіці і у військовій сфері. В Чернівцях ще появилася останнім часом проблема, про яку ми навіть не уявляли раніше.
Чернівці – місто, яке колись побудували і створювали, як вакаційну і фінансову столицю сходу Австро-Угорської імперії. Напевне, воно й тепер продовжує нести своє первозванне призначення від часів доброї старої Австрії до наших днів. Але ми забулись про те, що місто тільки якийсь час було святковим і вакаційним тоді. І перша світова війна швидко знищила свято. Вона принесла до Чернівців розруху, смерть, біль і сум .. не дай Боже, щоб це повторилося. Бо війна уже десятий рік.
Пам’ятаєте 2014, 2022, коли йшли на смерть перші герої-добровольці. Побачивши на вулиці солдатів, ми з ними здоровалися, дякували їм. А зараз?..
А зараз місто звикає жити знову святково. Бо здається, що війна десь далеко і більшості міщан не чіпає. А кого зачепила, то їх проблеми. І, взагалі, краще про війну не нагадуйте. Вона не тут, а десь там, далеко на сході, на півдні…на півночі…у центрі…. У нас мир, спокій, весна, сквери, ресторани… І тому чернівчанам навіть стає неудобно бачити на вулиці воїна, який повернувся на побивку з війни. Особливо молодим чоловікам неудобно стає, коли йде воїн, їхній ровесник, чи молодший, а ще невдобніше, коли на вулиці зустрічають набагато старшого сивочолого добровольця. Я думаю, що навіть всередині вони злі на воїнів, які нагадують своєю присутністю війну. Але вона десь тут близько, і може незабаром у наше місто прийти.
Невоєнних, пацифістів, ухилянтів стає все більше і більше. Вони різними способами уникають мобілізації, їх значно більше, ніж воїнів. Більше того, модним і навіть героїчним стає те, коли призовного віку, сильні, здорові чоловіки уникають мобілізації. Вони вміло користуються дірками у законах, вдаються до підкупів, роблять все для того, аби на фронт не потрапити. І вже створюють ситуації, коли бійців, добровольців, солдатів перестають поважати, зневажають, називають лохами, котрі не вміють уникати мобілізації. А хто уникнув, той герой.
Найгіршим прикладом для таких настроїв є державні чиновники, депутати, партійні і громадські активісти, публічні особи, які також уникли війни. Хтось заховався за бронь, хтось за жіночу спідницю, хтось за дитячу колиску. А суть їх одна – негідники – ухилянти.
У країні, яка воює, так не може бути.
На жаль, на всіх рівнях влади також створюють подібну атмосферу і такий настрій. У місті не проводять системних цивільно-військових навчань аби щодня і щогодини видно було, що люди готуються до цивільної оборони, до війни. У нас не створюють оборонні структури, загони самооборони, заводи, які мають випускати дрони. Якщо є одна дівчина, яка своїми руками збирає ці дрони, так чиновники і владці коло неї фотографуються і піаряться. Хоч за цей час їм треба було зробити кілька підприємств, які би ці дрони випускали серійно. Натомість будують сквери, фонтани, тротуари, проводять фестивалі, святкування і гуляння… І воно потрібно, звичайно, але не це головне нині. Війна у державі! Тепер потрібні гроші на воєнну техніку, зброю, дрони… А не на сквери. І люди потрібні для ЗСУ.
У зв’язку з тим, що мобілізація не йде так, як треба, то потрібен приклад представників влади. Якщо не буде цього прикладу, і чиновники першими не замелдуються добровільно іти на фронт, не покажуть приклад іншим, у нас може статися трагедія не тільки місті, а й в Україні. Не забувайте: загарбник страшний і жорстокий. Коли він увійде у місто, то спалить його вщент, а міщан повбиває, погвалтує. Тому я порадив усім цим чиновникам, які сьогодні від 18 до 60 років піарять себе по соцмережах, по волонтерських організаціях, по автоперегонах у Карпатських горах, зайнятися саме мобілізаційними справами і показати приклад власний приклад патріотизму не на словах, а на ділі. Якщо вони цього не зроблять сьогодні, то нікому вони не потрібні будуть завтра. Жодного ухилянта, броньованого, фальшивого інваліда вже не буде при владі. Хочеш посаду чи мандат після перемоги – йди на війну.
А те, про що я говорив на початку, як приклад наведу один факт, який мене дуже вразив і я не зміг навіть зреагувати відповідно на нього тоді.
Ви знаєте нашого морського піхотинця Юрія Чорнея, який зараз на побивці вдома. Він до війни був приватним підприємцем. Тож треба було йому закрити своє підприємство до того часу, поки він воює.
Юрко зайшов у ЦНАП, а там великі черги (не знаю чому створили ЦНАПи… напевне, для того, щоб черг не було, а там навпаки, черги такі великі). Він попросив записати його до чиновника, який мав би зробити порядок з паперами. Та людина, яка мала би записати сказала, що людей багато і черги великі. Якщо хочете, то ставайте у чергу.
-Так я не маю часу,- каже Юрко.
– Ну то прийдіть завтра, -порадили у ЦНАПі.
І мені так дивно стало, що ця людина не розуміє того, що завтра для воїна може не настати, Урлбоп може закінчитися, ворог може прорватися…і нікому буде захистити ні чиновників, ні тих, хто у чергах до цих чиновників.
Мені також кинулося у віче те, що поки Юрко у відпустці у Чернівцях десь позникали з публічності чиновники керівники області, міста. Вони не виходять на вулиці, позакривалися в своїх кабінетах. Вони ніби стидаються чи бояться з ним зустрітися на вулиці. Серед тих чиновників чимало колишніх учнів, яких вчив у школі Чорней. Вони, напевне, осміліють і вийдуть у світ та ФБ тільки тоді, коли він звідси поїде знову на війну.
Бо якось їм невдобно стало…
А Час покаже, коли вони свої рила у фб повиставляють знову.
Петро Кобевко
peredplata
