Люди, чого ви такі с@і???
Тривога і, громадський транспорт стоїть (питання, на хіба, вже риторичне). Треба їхати, лови маршрутку. Я вже в ній. Стою на задніх дверях у куточку. Людей багато.
Помітила його у вікно. Кремезний хлопчина, близько 30. Намагається робити все швидко але рухі розкоординовані, хаотичні і повільні. Хоча видно, що він намагається все робити швидко. В голові думка:-“мій” Спостерігаю далі. За ручку вхопився лише з другої спроби. Розумію, що може здатися, що він випивший. Зайшов останнім. Не встиг схопитись за поручні, як водій закрив двері і різко рванув з місця. Хлопчина звісно ж навалився на чоловіка поряд. Отримав купу лайки, вибачився спробував спіймати поручень, маршрутка різко затормозила. Він полетів в інший бік, на старенького але досить моцного дідуся.Той теж не поступився на лайку, ще додав:- “ти платити збираєшся?”
Жіночий голос:- “та він п’яний, ще й не платить”
Хлопчина вибачається, лізе до кишені. І я вже знаю, що він зараз дістане. Саме зупинка, відкриваються двері. Трохи людей виходить. Я хапаю хлопця за рукав футболки і тягну до себе. Запихаю його в куток стаючи між ним і натовпом. Він нарешті дістає УБД. Каже:-“треба показати”
Я кажу що все добре, кажу щоб тримався. Він береться масивною рукою за поручень,дивиться на мене і посміхається. Так щиро, по дитячому. Потім каже:-“вони не розуміють” і посміхається ще ширше.
Відповідаю:-“я розумію. Ми впораємось”
Він каже:-“а як ви там, така маленька?” Кажу:-“так як і ви”
Ще дві зупинки їхали мовчки. Потім переглянулись, посмінулись і я вийшла.
Кажете військові, що вижили і повернулись, небезпечні для суспільства. Да це ви небезпечні для військових. Поори ви на нього ще трохи, срані, втомлені від війни, і він би вклепав когось з вас. І був би правий. Бо тоді б хоч один відчув на собі краплинку його болю. Але ж то він винен. Винен, що занадто захищав ваш спокій, ваше життя, ваших дітей, ваші роботи, ваш світ. Винен що вижив. А ви, с@кі, білі і пухнасті за його спиною.
Люди, коли ви перестали бути людьми?
Лучко Любов
peredplata
