Одразу скажу, що на фото – форма нашого військового ТЦК, раніше бійця гірсько-штурмового батальйону, прошита уламками і зашита як і численні рани під нею.
Деякі громадяни схоже не знають, що вбивають українців і обстрілюють наші міста – російські окупанти і путін, а вбачають ворогів серед військових.
Тож, можливо комусь варто ввімкнути мозок і спрямувати лють на боротьбу із загарбником, а не з військовими ТЦК? Так, на їхніх плечах, вже не шеврони бойових бригад, проте вони виконують важливі обов’язки. ЩОБ ПІДРОЗДІЛИ БУЛИ УКОМПЛЕКТОВАНІ А ФРОНТ ВТРИМАВ НАСТУП ВОРОЖОЇ НАВАЛИ.
Тож при бажанні “розказати ТЦКашнику про свої права”, не виконуючи обов’язок, подумайте двічі, бо перед вами воїн, який вберіг вас і життя рідних ціною власного здоров’я. Що ті, кого ви зневажливо називаєте «тиловими ТЦКшниками» – це вчорашні кулеметники, танкісти, артилеристи, штурмовики. Що завдяки цим хлопцям вас зараз не зупиняють на блокпостах для розстрілу узкіє.
Досить того, що наші вояки пережили на війні, так вони ще й змушені тут мати справу з хамством і нападками тих, хто взагалі не має морального права їм дорікати, бо сам не робив нічого, а ховався за їхніми спинами весь цей час. І навіть найпростішого не зробив – не впорядкував відповідні документи (!)…
Досить виправдовуватися, звинувачуючи все і всіх крім себе. Було достатньо часу аби вже бути готовим допомогти своїм братам-українцям, які роками воюють і за себе і за того, хто цього не робив.
Наші чоловіки, брати, сестри не залізні. І наші родини роками живуть у геть іншій, важкій реальності, поки інші тішаться життям, не думаючи про війну. І я вже не знаю, чи деякі чоловіки, що ховаються, опускають очі, зустрічаючи мене у формі, бо сама відвертаю погляд, щоб не бачити їх. Бо ми наче з різних країн, в якій війна є і в якій немає…
Час давно вже зрозуміти, що без вашої участі московську орду не стримати і ця війна – надовго. І якщо підмоги не буде а фронт не встоїть – московія забере все! узькій буде жити з своєю сім’єю у вашому домі, а чоловіків мобілізують в армію рф.
Поки наші воїни тримаються, загоюють рани, поки ще не пізно – перемагайте свій страх і долучайтеся до них, щоб наш народ вижив.
Такий собі черговий, типовий допис практично в нікуди і ні до кого, але з примарною надією, що бодай хтось замислиться над всім цим і зробить висновки…
Тетяна Гайдащук, майорка ЗСУ
peredplata
