На війні, як на війні

Словом, дрімаю я чи сплю, але організм на вибухи інстинктивно реагує. Бабах! Пішла вибухова хвиля. Серце стиснулося, забилося швидше. Відчуття, напевно, на кшталт тих, що у собак, які здригаються і лякаються від гучних звуків. Реакція організму – чиста фізіологія. Розум каже своє: на голову нічого не впало, лише стіни задрижали. Тож можна продовжувати спати. Надворі ж тільки-но зайнялася зоря. Та й від досвідченіших товаришів, які на війні з перших днів, чув не раз: свого прильоту ти точно не почуєш, тому можеш не перейматися. Бо якщо чуєш приліт, значить це ще не твій Тільки танковий постріл надзвуковий, тому від танка прилітає одночасно зі звуком. Але це значить зірвати джек-пот

Ледь задрімав: знову якесь гудіння/ревіння/двигтіння, бабах, повітря вібрує! Ні, думаю я собі крізь сон: як прокинуся, треба буде подумати, чому на одні вибухи організм ніяк фізично не реагує, а через деякі здригається серце? Може справа у несподіванці? Чи в тому, що свідомість затуманено сном? Тому мозок сам вирішує, як організму реагувати.

За майже десять місяців в зоні бойових дій я вже навчився розрізняти, коли працюють наші вогневі засоби по ворогу, а коли нам прилітає. (Навіть пишаюся трохи, що вивчив це не з описів у підручниках, а пізнав на практиці. Майже як колись на слух вивчив гімн України на перших мітингах за її незалежність). Навіть різницю часу між звуком виходу і прильоту можу порахувати. Буває, встигаєш між ними порахувати до 4-5, а буває що й до 10 є час долічити. Загалом усе традиційно: гудіння/ревіння/двигтіння, бабах, повітря вібрує! Звуки виходів часто різняться. Очевидно, це від зброї залежить.

А ось організм реагує по-різному: раз здригаєшся від несподіванки, а раз так наче й не трапилося нічого. Досвідченіші друзі реагують так само. Навіть жарт придумали після особливо гучних несподіваних виходів чи прильотів: «командуйте «ПОСТРІЛ», – звертаються до невидимих богів війни. Військові зрозуміють сіль цього жарту.

Так я поки й не вирішив, що відбувається з організмом. Те, що на гучні несподівані звуки – реакція інстинктивна, тобто всупереч нашій волі й свідомості, це очевидно. Але чому така різна? Поки думав, раптом зійшло інше осяяння: про оці неконтрольовані завмирання, стискання і прискорення роботи серця. Це ж, напевно, йому шкодить? Глибокий, що не кажи, здогад

Згадка про серце запустила асоціацію. Недавно став випадковим свідком розмови двох місцевих мешканців. Жінка запитала у чоловіка, чи торгує він ще свининою, як раніше. І якщо так, то чи не могла би вона у нього придбати для себе кілька кілограмів. Ого, відповів чоловік, давно не займаюся розведенням свиней. В останньої свині, яку закололи, виявили біле серце. Різник, який усе життя займався цим ремеслом, сказав, що ніколи ще такого не бачив. Співрозмовники були одностайними у висновку щодо причин аномалії: звірі стресують через постійні обстріли так само як люди. У зоні бойових дій тварини справді ще одні німі жертви бойні, розв’язаної братами старшими. І як би військовослужбовці не підтримували братів менших, що справді відподіває дійсності (співвідношення хороших людей з девіантами в армії таке саме, як у суспільстві – хороших більше), тваринам також дістається.

Так і прокинувся: невиспаний, і нічого не вирішивши. Сусід розповів, що теж спав погано. Звісно, кажу йому, сьогодні наші щось занадто гучно працювали по підарах (наразі це найвживаніше у нас слово на означення ворога, хоча дехто вживає більш традиційні – мскл чи кцп), зарано розбудили. А він мені: ну, так, спочатку ми по них працювали, потім вони по нас.

Він точно знає, бо вже третій рік на війні.