Безпрецедентний крок румунської держави, яка скасувала президентські вибори вже під час проведення другого туру, здатен завести країну у ще глибшу кризу.
“Європейська правда” детально розповідала про сенсаційні вибори президента Румунії, де у першому турі виграв Келін Джорджеску – популіст без партії та політичної історії, який ще за місяць до виборів мав нульовий рейтинг та упізнаваність і стрімко набрав популярність завдяки не зовсім легальній TikTok-рекламі.
Джорджеску виявився прибічником Путіна, відкрито антизахідним та з риторикою, гіршою, ніж у Віктора Орбана.
Але після того, як спецслужби Румунії повідомили, що він міг досягти успіху завдяки Росії, Конституційний суд країни ухвалив безпрецедентне рішення і зупинив голосування. Нові вибори відбудуться навесні.
Утім, загроза перемоги кандидата від Кремля лише зросла.
Річ у тім, що влада Румунії не бажає помічати головний сигнал від виборців. Сигнал про те, що країна потребує зміни старих, просякнутих корупцією еліт.
Саме через це виборці готові голосувати за будь-яку альтернативу, навіть проросійську. Однак ці еліти не готові випускати владу. І борються також із прозахідними, але не підконтрольними їм партіями.
Так, конкуренткою проросійського Джорджеску у скасованому другому турі виборів мала стати антипутінська і прозахідна, але теж опозиційна Елена Ласконі. Вона впевнена, що скасуванням виборів влада відібрала у неї перемогу.
А наприкінці грудня ліберальну партію USR, яку очолює Ласконі, викинули з коаліції, лишивши там тільки “старі” партії. Прем’єром став непопулярний Марчел Чолаку.
Коаліція визначила також спільного кандидата на нових виборах: ним став Крін Антонеску, колишній в.о. президента Румунії з неоднозначною репутацією, який свого часу виступав проти Заходу і НАТО, але потім змінив позицію.
Для України влада Чолаку і Антонеску в Румунії – прийнятний варіант.
Вони обидва підтримують нашу державу у війні проти РФ. А коректність політичної боротьби – то вже не наша справа, тут вирішувати народу та політикам Румунії. Та біда в тому, що виборці можуть знову сказати владі “ні”, а переможцем знову стане проросійський антисистемний популіст. І не обов’язково Джорджеску: у Кремля в Румунії є пристойна “лава запасних”.
Є, втім, сподівання на диво, і його ім’я вже відоме.
Про намір балотуватися оголосив позапартійний мер Бухареста, прозахідний Нікушор Дан, який також спробує поборотися за голоси тих румунів, хто прагне змінити владу в країні. Втім, це суперечить планам чинної влади Румунії, для якої другий тур з проросійським опонентом видається простішим завданням.
Тож попереду – жорстке протистояння, яке навряд чи зупинить навіть небезпека перетворення країни на зону політичного впливу Росії.
“Ширка” на понад 20 років
Те, що в останні роки по всьому західному світу зростає невдоволення старими елітами і популярність антисистемних гравців – не новина вже років з десять.
У кожній країні цей тренд має свою специфіку. Наприклад, у США це підживило зростання рейтингів Трампа, який зміг, по суті, підпорядкувати собі Республіканську партію; у німців з’явилася “Альтернатива для Німеччини”; у Польщі набули популярності кілька антизахідних популістичних (і антиукраїнських) партій на кшталт “Конфедерації” тощо.
Не лишилася осторонь і Румунія.
Тут ситуація особливо складна. Країною незмінно керують дві “традиційні” румунські партії PSD та PNL (а також їхні партії-попередники). З 2000 року кандидати, висунуті PSD та PNL, майже безперервно обіймають посади президента і прем’єра, змінюючи одне одного, причому часто ці дві партії об’єднуються у коаліцію.
Парадокс у тому, що PSD та PNL належать до протилежних флангів політичного спектра, і те, що вони постійно діють у союзі, може видаватися дивним. PSD – це ліві соціал-демократи, PNL – це праві, консерватори (дослівно ця абревіатура перекладається як “Національна ліберальна партія”, але назва оманлива, бо з 2014 року партія відійшла від європейських лібералів і доєдналася до консервативних “народників”). Утім, у Румунії жартують, що існують інші цінності, які їх об’єднують.
Румунія має імідж чи не найбільш корумпованої держави ЄС. Тут регулярно спалахують корупційні скандали, хоча останнім часом є й переслідування їхніх учасників. До вироків довелося довести справи проти численних експосадовців – прем’єра Адріана Нестасе, брата президента Траяна Бесеску, спікера парламенту та віцепрем’єра Лівіу Драгні, віцепрем’єра Джордже Копоса, низки міністрів, депутатів, сенаторів, мерів ключових міст тощо.
Найчастіше фігурантами скандалів ставали партійці PSD – і попри це щоразу партії вдавалося зберегти домінуюче положення на політичному полі Румунії.
Утім, з кожним черговим таким скандалом у суспільстві посилювалася відраза до політиків “старої хвилі” та дистанціювання від політики. Наприклад, на попередніх парламентських виборах, у 2020 році, явка склала… менше 32 відсотків! Виборці перестали ходити на голосування, розуміючи, що це – “вибори без вибору”. Що дві ключові нібито конкуруючі партії насправді нерідко лише імітують конкуренцію. І що навіть коли гучні корупційні викриття завершуються “посадками” – це все одно не призводить до відчутних змін.
Тому оновлення поколінь у владі Румунії давно назріло.
Чимало виборців були готові голосувати за будь-яку альтернативу.
Президентські вибори 2024 року стали поворотною точкою: у першому турі кандидат від PSD Марчел Чолаку, який був упевнений у своїй перемозі, отримав третє місце, кандидат від PNL Ніколае Чуке – п’яте. Такого спільного провалу вони ще не переживали.
Прозахідний ворог прозахідних партій
Однією з тих, хто використав запит румунів на зміни, стала Елена Ласконі, що отримала друге місце як кандидатка від партії USR (назва “Uniunea Salvați România” перекладається як “Союз порятунку Румунії”).
Це ліберальна партія (не за назвою, як PNL, а за ідеологією), з усіма наслідками – вона виразно проєвропейська і прозахідна, виступає за підтримку України тощо. Щоправда, досі вона майже завжди була в опозиції, окрім періоду тривалістю в один рік, коли румунські ліберали стали молодшим партнером в урядовій коаліції. Через це відчувається, що і партії, і її керівниці дещо бракує досвіду в порівнянні з мастодонтами політики.
Утім, після виборів у листопаді 2024 році Ласконі та її партія планували знову увійти до влади. Тепер – всерйоз.
Після того як політикиня вийшла у другий тур проти одіозного проросійського Джорджеску, усі експерти пророкували їй перемогу, і це було б логічно.
Щоб зупинити “любителя Путіна”, навколо Ласконі мали об’єднатися усі.
Реальність, втім, виявилися трохи відмінною.
По-перше, на заваді став унікальний календар виборів у Румунії: тут парламентські вибори проходять у неділю між після першим і другим туром президентських виборів. Тому в перший тиждень після сенсаційної перемоги Джорджеску ніхто не поспішав підтримувати Елену Ласконі – бо для інших прозахідних партій це означало би підтримку своїх конкурентів, партії USR, що також змагалася за місця у парламенті (до речі, результат USR виявився доволі скромним).
Потім певні ознаки підтримки з’явилися.
Партію USR, що мала стати президентською силою, запросили до коаліції. А далі – з’явилося рішення про скасування виборів і почалася нова реальність. Однопартійці Ласконі перестали бути настільки бажаним партнером.
Та є підстави вважати, що їм самим вже не так сильно й хотілося у коаліцію. Річ у тім, що на листопадових виборах Елена Ласконі пройшла у другий тур саме завдяки своєму іміджу “людини з-поза системи”. Але нові вибори відбудуться лише навесні, і якщо тепер вона буде в коаліції та в уряді, її імідж у найближчі 3+ місяці буде зруйнований. Як стверджують, представники USR говорили на переговорах, що бояться “забруднитися” від співпраці з одіозною корупційною PSD.
Та це – лише припущення. А фактом є те, що PSD та PNL зрештою розірвали переговори з лібералами, а риторика з обох боків стала максимально ворожою. А щоб математично зібрати більшість, до коаліції запросили партію угорців (дружню до Віктора Орбана).
Угорці Румунії – це окрема історія.
Вони часом мають “золоту акцію” в парламенті та активно нею торгують: угорська партія UDMR готова доєднатися до будь-якої коаліції в обмін на необхідний їй вплив на уряд. Так і сталося. Наприкінці грудня новий уряд був затверджений, угорці отримали у ньому “грошовиті” посади міністра розвитку та міністра фінансів.
Та головне – те, хто став “новим” прем’єром Румунії.
Цю посаду знову отримав Марчел Чолаку. Це – прем’єр у попередньому уряді, донедавна лідер PSD, який у листопаді змагався за посаду президента і пішов у відставку через свій провальний результат, оголосивши, що на знак поваги до голосу виборців йде також з першої позиції у списку (тобто перестає бути кандидатом у прем’єри).
Його призначення показало, що ця “відставка” була фіктивною.
“Те, що сталося, свідчить, що ви нічого не зрозуміли. У нас знову буде уряд брехні. Пане Чолаку, ваш уряд діє під гаслом “часи змінилися, а я ні”. Як можна говорити, що ви хоч щось зрозуміли з цих виборів?” – емоційно звернувся перед голосуванням у парламенті один з лідерів USR Кетелін Друле. Його звернення, звісно, не зупинило затвердження нового уряду.
Президент з візитівками
Та ще більшою несподіванкою стало те, що “широка коаліція”, попри провал на виборах президента, не відкинула мрії отримати цю посаду.
В той час як PSD зберегла крісло прем’єра, PNL відійшла посада президента, яку і зараз обіймає представник цієї партії Клаус Йоганніс. Але оскільки Йоганніс вже відпрацював два терміни, PNL змушена була шукати нового претендента. Ним став колишній лідер партії Крін Антонеску, який ще у середині 2010-х років, після чергового провалу PNL на виборах, пішов на політичну пенсію і відтоді багато разів заперечував можливість свого повернення до національної політики, але тепер погодився. Докорінну зміну позиції 65-річний політик пояснив потребою рятувати Румунію від проросійського кандидата.
Він стане офіційним кандидатом від усіх партій коаліції, які сподіваються спільно перемогти, якого знову просуватиме Кремль – чи буде це Джорджеску, чи хтось інший.
Антонеску – дуже небанальний політик.
У 2012 році він вже був в.о. президента Румунії. Тоді була спроба відправити у відставку президента Траяна Бесеску, і Антонеску, як тодішній спікер Сенату, протягом 49 днів виконував його обов’язки.
Румунські журналісти запам’ятали курйозну деталь. Попри те, що Антонеску пробув на посаді дуже недовго, він перш за все надрукував собі велику кількість візитівок із написом “Крін Антонеску, в.о. президента Румунії”, знизу – мейл і телефон.
“Неясно, що він робив із цими візитівками (після відставки)”, – жартома зазначає Ziare.
Цей епізод, звісно, не єдиний, за яким до політика є питання. 12 років тому Крін Антонеску був скептичним до Заходу та НАТО. Він прибрав з офіційних місць у президентському палаці прапор Альянсу, викликавши у румунських медіа хвилю запитань, що лишилися без відповіді. І це точно було не випадковістю, а свідомим жестом. Навіть на обкладинку своєї офіційної facebook-сторінки він поставив фото з прапором ЄС, але без прапора НАТО.
Втім, короткий період тимчасового президентства Антонеску залишився без якихось наслідків для країни.
А невдовзі і він сам змінив позицію.
Поворотною точкою став початок російської агресії проти України.
Наголосимо: йдеться саме про початок, тобто 2014 рік.
Антонеску від початку був абсолютно однозначним в оцінці тих подій і прямо говорив, що агресія РФ не обмежиться Кримом чи Донбасом.
Дуже яскравий приклад: його жорстка реакція на слова тодішнього президента Європарламенту, німця Мартіна Шульца, який заявив у квітні 2014 року, що реакція Європи на дії Путіна має бути поміркованою, бо ж, мовляв, ще доведеться купувати у РФ енергоресурси. Антонеску, який тоді очолював PNL, у відповідь запропонував “уявити ситуацію, коли ЄС і Шульц купують дешеві енергоносії, а Росія зараз може заграбастати шматок України, завтра захотіти забрати шматок Молдови, і в якийсь момент нам доведеться просити американців прийти, щоб захистити нас, захистити цінності Євросоюзу”.
А ще – він усвідомив, що військова загроза, що походить від Росії, є цілком реальною, а інструменти НАТО та єдність членів Альянсу мають непересічне значення. “Ніколи у своїй історії Румунія не мала стільки гарантій безпеки… Ніколи у своїй історії Румунія не мала більшого значення, більшої ваги і більших геостратегічних ресурсів, ніж сьогодні, будучи членом НАТО”, – казав він навесні 2014 року.
З плином часу він лишився на цій позиції.
Тут варто також згадати про родину Антонеску. Його дружина Адіна-Йоана Велян останні п’ять років була єврокомісаркою від Румунії і опікувалася питаннями транспорту, у тому числі так званими “коридорами солідарності” для експорту українського зерна та інших товарів у часи повномасштабної війни. А до призначення у Комісію Урсули фон дер Ляєн вона була євродепутаткою, і у 2024 році знову повернулася до ЄП. На цьому фоні цілком природним є те, що й Крін Антонеску остаточно відкинув свої антизахідні/антинатовські позиції.
Останніми роками він публічно підтримував те, що Румунія допомагає Україні і зброєю, і у торгівельних питаннях. Тож у разі його перемоги на виборах президента можна буде сподіватися на стабільність румунської підтримки.
Але є одне “але”.
Шанси Кремля на перемогу
Зазвичай, якщо ключові партії країни, що представляють різні частини політичного спектра, об’єднуються і висувають єдиного, узгодженого кандидата, це дає йому максимальні шанси на перемогу на виборах.
Але не у Румунії.
65-річний Крін Антонеску, що багато років працював у владі, і без того сприймається як кандидат з минулого, а не з майбутнього. А об’єднана підтримка PSD та PNL (плюс партії угорської меншини UDMR, безпринципність якої добре відома) лише цементує за ним імідж “кандидата старих сил”.
Тож у разі, якщо йому протистоятиме агресивний новачок, Антонеску матиме усі шанси програти. Навіть якщо цей опонент матиме відкрито проросійські погляди. Бо виборці зазвичай голосують, виходячи з внутрішньополітичних, а не міжнародних обіцянок кандидата.
Румунські фахівці також підтримують цей висновок.
“Підтримка PSD та PNL може допомогти Кріну Антонеску вийти до другого туру президентських виборів, але не гарантує йому перемоги над кандидатом-популістом. Ставка на партійного кандидата від коаліції обмежує шанси на перемогу”, – пояснює у румунському журналі Newsweek політтехнолог Крістіан Андрей з Political Rating Agency. Він нагадує, що у першому турі виборів понад дві третини виборців проголосували проти кандидатів від румунських партій влади, і пояснює, що ризик поразки Антонеску – доволі високий.
Хто ж може бути тим кандидатом-популістом, який знову приверне увагу виборців?
Можна з певністю прогнозувати, що Келіна Джорджеску, сенсаційного переможця попередніх виборів, до нових перегонів не допустять. Під час кампанії 2024 року Конституційний суд Румунії вже мав досвід відсторонення від виборів проросійської кандидатки Діани Шошоаке, яку вважали непередбачуваною і небезпечною. Те рішення було юридично не бездоганним, його критикували навіть судді КС, а до того ж воно закріпило у багатьох враження, що румунський КС насправді підконтрольний “старим партіям влади”. Втім, головне – те, що інструментарій є у наявності.
А формальні підстави відмовити Джорджеску у реєстрації дійсно є. Достатньо згадати, що у попередній виборчій кампанії Джорджеску очевидно порушував виборче законодавство, задекларувавши нульові витрати на рекламу, у той час як його роликами був завалений румуномовний сегмент TikTok, та й зовнішня реклама була присутня.
От тільки у росіян у Румунії – значно довша лава запасних.
Це, зокрема, лідер правопопулістської партії AUR Джордже Сіміон, що є неприховано антиукраїнським і антизахідним, але позитивне ставлення до Путіна він демонструє не настільки відкрито. Це дає Сіміону певний захист: цього року його допустили до виборів президента. А у 2025 році він цілком може об’єднати голоси тих, хто голосував за Джорджеску, за Шошоаке, а також свій ультраправий електорат – і стати президентом.
Особливо – якщо його суперником у другому турі стане Крін Антонеску, 65-річний кандидат зі складними епізодами в історії, висунутий дискредитованими партіями
Стратегія чинної влади Румунії очевидна. Вона намагається перетворити вибори на геополітичне голосування. Але впевненості у тому, що ставка на Антонеску спрацює, немає і близько.
Також за посаду президента знову планує поборотися Елена Ласконі, срібна призерка першого тура виборів-2024. Але у цьому разі вона, імовірно, не зможе вийти у другий тур, бо поступиться єдиному кандидату від влади. Лібералка Ласконі теж має свої іміджеві проблеми і не є яскравою політикинею.
Потрібен хтось принципово новий, хто зміг би об’єднати і переконаних прозахідних виборців, і тих, хто прагне зміни поколінь у політиці Румунії. І така людина насправді вже є.
Це мер румунської столиці Нікушор Дан, який вже заявив, що готується до виборів президента.
Математик (дворазовий переможець всесвітньої олімпіади з математики у 1987-88 роках), активіст, позапартійний прозахідний політик із напрацьованим іміджем борця проти корумпованої еліти, він керує Бухарестом з 2020 року, переобрався на цю посаду у 2024-му, і обидва рази вигравав вибори як незалежний кандидат.
Дану 55 років, але він вміє працювати з молодою аудиторією і щоразу залучав велику кількість саме молодих виборців.
А у жовтні 2024 року він став героєм громадської думки бухарестців, коли сформував та очолив народний протест проти забудовника, що почав суперечливу реконструкцію однієї з ключових площ столиці (площі Унірі, або Об’єднання Румунії), отримавши дозвіл лише районної влади. Тоді мер Дан особисто повів людей на знесення будівельних конструкцій, привів на місце бульдозери тощо і не стерігся конфлікту з поліцією.
Та історія серйозно наростила рівень підтримки цього політика і показала його готовність діяти нестандартно та об’єднувати людей. І до того ж Дан не має ані корупційного шлейфу, ані зв’язку зі “старими елітами”. Все це є необхідним для впевненої перемоги на виборах президента. Але чи є це достатнім?
Зараз кампанія лише на початковій фазі. Багато що залежить і від того, чи знайде Нікушор Дан чисті джерела фінансування, і від того, чи зрозуміють важливість моменту інші прозахідні кандидати (та ж Ласконі, якій варто було б утриматися від балотування, щоб не ділити голоси).
Так чи інакше, Румунія зараз входить у непросту кампанію. Ставки дуже високі. Але шанси отримати прозахідного (та, відповідно, проукраїнського) президента є.
А “Європейська правда” і далі слідкуватиме за розвитком подій у цій сусідній з Україною державі.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
peredplata
