У Юрія Федьковича, геніального українського письменника, людини багатогранної і непростої, зі складною вдачею (то він загОнистий гуцул, то меланхолійний лірик) й три його найбільші «закохАння» різними були. Юний Федькович, як зауважували сучасники, був «дуже соромливий перед жіноцтвом». І це насамперед стосувалося його взаємин із першим коханням – цнотливою панночкою ЕМІЛІЄЮ МАРОШАНІ. Півтора року тішилися закохані чистим взаємним почуттям. Бо ж як не закохатись було у красивого офіцера (частина 41-го піхотного полку, де служив Федькович, саме перемістили тимчасово у Чернівці), який гарно співав, декламував свої поезії українською і німецькою мовами? Задумувалось про одруження, але… випадала розлука. Непросто було отримати дозвіл одружитися офіцерові австрійського цісарського війська. Попрощатися віч-на-віч не змогли: гоноровий гуцул боявся надто розчулитися перед коханою, скромна панянка дотримувалась чемного поводження (бо що скажуть люди)… Про своє кохання виповідатиме Федькович уже крізь далину розлуки – поезіями «До неї», «Аd Emilia” («До Емілії»)… Називаючи кохану богорівною красунею, трояндовою принцесою, обіцяє вимолювати для неї щасливу долю…
«Свята мадонно, – буду я благати, – Скажи, яку візьмеш від мене дань?
Чи маю квіти я, чи серце дати,
Щоб берегла її ти від страждань?..».
Сумно, що ці зворушливі зізнання закоханого поета Емілії почути не судилось…
Другою коханою Поета стала юна циганка ЦОРА. Про її присутність у долі Юрія Федьковича свідчать лише його твори. Зокрема, ліро-епічна поема «Циганка», твір «Довбуш», де головну героїню звуть Цорою. А треба знати: героїв своїх творів письменник любив називати іменами людей знайомих, реальних. Та ще є поезія «Воля не бранка: панна та й циганка». Порівнюючи тут дівчат, автор завважує, що панна переймається передусім статками майбутнього нареченого і… заздрить циганці: вона може кохати вільно, кого хоче, як хоче… Але і з цією коханою не склалося у Федьковича. Надто різними були людьми…
Третє Федьковичеве закохАння – ЮЛІЯ ДИЯКОНОВИЧ, дочка священника, своячка його. Була вона милою Юрієві та ще й бажаною невісткою для його матері Анни. Проте гарненька гуцулочка вже мала на той час іншого милого: поки офіцер Осип-Домінік Гординський де Федькович будував військову карʼєру, дівчина встигла закохатись… «Не журись, сину. Був би хліб, а зуби знайдуться»,- з розважливою материнською добротою втішала його ненька. Тож і в цьому закохАнні не дійшло до шлюбу. Не щасливилось нашому Юрієві Федьковичу з одруженням…
Леся Колодій,
завідувачка Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича
peredplata
