28 червня 1914 року. Сараєво. Активіст організації «Млада Босна» Гаврило Принцип стріляє в австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. Загибель спадкоємця імперського престолу провокує гострий конфлікт між Австро-Угорщиною і Сербією, який згодом переростає у протистояння великих держав, Першу світову війну, перерозподіл світу і невдалу спробу встановити новий баланс сил, якого переможені не сприймають як справедливість.
Через 24 роки після пострілів у Сараєві рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер у Мюнхені здійснює рішучу спробу перевернути стіл за рахунок зміни кордонів Чехословаччини, легітимізованих якраз за результатами Першої світової війни. Перелякані очільники урядів Великої Британії та Франції відчайдушно рятують не новий світопорядок і не встановлений після війни баланс, а – як їм здається – мир. Однак насправді спроба «відкупитися» від реваншистів за рахунок чужих інтересів призводить до куди більш руйнівної і всеосяжної Другої світової війни, після якої навчені гірким досвідом європейці з американцями демонструють готовність до євроантлантичної солідарності і стримування імперських амбіцій Радянського Союзу. Втім, радянські лідери теж тяжіють до збереження балансу сил і, звичайно, до легітимізації власних завоювань часів Другої світової війни – що призводить до підписання знаменитого акту в Гельсінкі. Навіть крах Радянського Союзу, здається, не може підірвати цього післявоєнного порядку, хоча спадкоємці радянських комуністів у Москві відчувають себе несправедливо ошуканими.
Перша спроба змінити правила гри здійснюється, звісно ж, на Балканах. 5 квітня 1992 року починається облога того самого Сараєва – і це один із найбільш промовистих епізодів війн на території колишньої Югославії, метою яких є перерозподіл державних і етнічних кордонів між колишніми югославськими республіками. Однак Росія залишається достатньо слабкою і невпевненою у власних пріоритетах, щоб допомогти Белграду. Врешті всі колишні югославські республіки – за винятком Сербії, яка й стала ініціатором конфлікту – зберігають свою територіальну цілісність, а Захід прискорює інтеграцію колишніх соціалістичних країн і навіть колишніх республік СРСР та Югославії, сподіваючись – як і після Першої світової війни – встановити новий, базований на рівноправʼї та спільному ринку порядок практично для всієї Європи. Реваншистів у Москві це, звісно ж, не влаштовує – і за прикладом німецьких реваншистів вони починають нову, але поки що локальну велику війну на континенті, що спалахує через 30 років після початку облоги Сараєва.
За три роки цієї війни сторони знаходяться в очевидному глухому куті – і ті, що хотіли б добитися зміни правил гри, і ті, що хотіли б їх зберегти. І тоді після зміни влади у Сполучених Штатах (після Другої світової війни – головній державі демократичного світу) їхній новий старий президент телефонує президенту Росії й пропонує йому почати процес перемовин заради деескалації небезпечного конфлікту.
Ми з вами рівно в цій історичній точці – перед Мюнхеном 1938 року. І тепер багато що залежить від рішень, які будуть ухвалені в результаті переговорного процесу.
Що буде в результаті поступок за український рахунок, ми знаємо точно. Європейське колесо продовжить звичний оберт. Готовність пожертвувати чужими інтересами і страх перед війною тільки розпалить апетити потенційних агресорів і переконає їх у слабкості демократичного світу. У якийсь момент буде допущено фатальну помилку, повʼязану з недооцінкою взаємних зобовʼязань або з рівнем гостроти реакції опонента, і ми несподівано для себе опинимося у просторі Третьої світової війни – можливо, навіть з усіма її ядерними наслідками.
Значно цікавішим є майбутнє, в якому західний світ заради примарного «миру» не йде на поступки реваншистам і не дозволяє їм знищити міжнародне право та суверенітет «менших» країн. Засади такого майбутнього є політичною спадщиною колишнього американського президента Джозефа Байдена, який відмовився погодитися з путінською агресією проти України і допоміг українцям – разом із усім Заходом, звісно, – зупинити російське вторгнення, націлене на ліквідацію України. Я не можу сказати, що спадкоємцю Байдена Дональду Трампу потрібно «просто» рухатися у правильному напрямі – хоча б тому, що у світі, де реваншисти стикаються з опором на першому етапі своєї активності, ми просто ще не жили, тому не знаємо, які небезпеки й виклики очікують нас на цьому шляху. Зазвичай перелякане можливістю війни людство просто нехтує інтересами жертви, розпалює великий конфлікт – а вже ті, хто після нього вижили, роблять правильні висновки.
Однак цей добре відомий нам шлях і є дорогою в безодню.
peredplata
