Микола Томенко
23 лютого, за давньою сталінською традицією, навіть в українській стрічці соціальних мереж можна раптом натрапити за фанатів «праздника мужчин и защитников отечества».
Тож коротенько нагадаю правдиву історичну фабулу чергової російської історичної брехні, яка перетворила свій день ганьби і поразки та святковий день «героїзму та перемоги».
Загальновідомо, що саме в ці лютневі дні 1918 року Червона армія зазнала нищівної поразки від кайзерівської Німеччини під Нарвою. Історичний вчитель Путіна, який у свій час придумав більшовицьку Росію, Володимир Ленін так описав цю ганебну сторінку російської військової історії:
«Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків тримати позиції, захищати навіть Нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся при відступі; не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство. У Радянської республіки немає армії…»
Тож, якщо про втечу і хаос червоної армії в ці дні вже знають майже всі, то про капітуляцію більшовицької росії мовиться рідше. Отож нагадую, що 23 лютого 1918 року більшовики отримали німецький ультиматум щодо капітуляції та визнання НЕЗАЛЕЖНОСТІ Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії та України. В ніч з 23 та 24 лютого ультиматум було прийнято.
Знову нагадаю статтю Леніна «Мир чи війна» від 23 лютого 1918 року:
«В тезисе 17-м я писал, что, если мы откажемся подписать предполагаемый мир, то сильнейшее поражение заставят Россию заключить еще более невыгодный сепаратный мир…
Оказалось еще хуже, ибо наша отступающая и демобилизующаяся армия вовсе откажется сражаться…
Пусть знает всякий: кто против немедленного, хотя и архитяжкого мира, тот губит советскую власть».
Про те, як придумували різноманітні версії та підтасовували історичні факти в період 1918-1938 років не буду переповідати і зауважу лише те, що остаточну крапку у визначення 23 лютого як славної дати червоного календаря поставив Сталін. У газеті «Известия» від 16 лютого 1938 року вийшов його матеріал під заголовком «К 20-летию РККА и ВМФ. Тезисы для пропагандистов», де було чітко визначено як тлумачити 23 лютого:
«Под Нарвой и Псковом немецким оккупантам был дан решительный отпор. Их продвижение на революционный Петроград было приостановлено. День отпора войскам германского империализма стал днем юбилея молодой Красной армии». Ці пропагандистські тези одразу ж були закріплені в «Короткому курсі історії ВКП(б)», а в часи Другої світової війни були ще більш міфологізовані сталіним:
«…Молодые отряды Красной армии, впервые вступившие в войну, НАГОЛОВУ РАЗБИЛИ немецких захватчиков под Псковом и Нарвой 23 февраля 1918 года. Именно поэтому день 23 февраля был объявлен днем рождения Красной армии».(Наказ 55 від 23 лютого 1942 року)
Ця фантастична за брехливістю версія «Дня Червоної армії – Дня захисника Вітчизни» залишається незмінною і в часи путінської росії.
Цікаво, що низка російських істориків, зокрема Сергій Волков та Андрій Зубов, у свій час каменя на камені не залишили від сталінсько-путінської брехні про 23 лютого. Вони зазначали, що 23 лютого «день национального позора и унижения, ведь именно в этот день в 1918 году Россия, руководимая большевиками, капитулировала перед Германской империей. 23 февраля состоялось заседание ЦК РСДРП(б), на котором был полностью и безоговорочно принят предъявленный германским командованием ультиматум, после чего ВЦИК и СНК РСФСР сообщили об этом германскому правительству. Никаких других важных событий в Советской России в тот день не происходило». Однак така позиція залишається поодиноким голосом в середовищі російських істориків, точніше кажучи пропагандистів сталіна-путіна.
Саме тому, сьогоднішнє святкування в росії «дня мужественных защитников отечества» ще раз засвідчує, що маємо справу з КРАЇНОЮ БРЕХНІ, МІФІВ та ЛИЦЕДІЙСТВА!
peredplata
