Уявіть собі XIII століття. Русь палає у вогні. Монгольська орда змітає все на своєму шляху. Київ лежить у руїнах. Волинь і Галичина готуються до оборони. Князь Данило Романович, один із наймудріших і найвідважніших правителів нашої землі, розуміє, що самотужки втримати навалу майже неможливо. Він звертається до Європи.
“Монголи прийдуть і до вас! Вони вже на наших землях! Сьогодні вони палять Русь – завтра знищать вас!” – благає він Папу Римського, королів Польщі, Угорщини, Чехії.
І що ж робить Європа? “Ми глибоко стурбовані”, “Ми підтримуємо вас морально”, “Це жахливо, але ми не можемо втручатися” – саме такі слова лунають із тронних залів Європи.
Вони бояться. Вони не хочуть злити Орду. Вони ховаються за словами й молитвами, але не дають ані війська, ані зброї, ані реальної допомоги. Данило змушений прийняти ярлик від хана Батия. Він платить данину, але не складає зброї. Таємно він готується до реваншу. Він не сподівається на чужу милість – він створює потужну армію, вибудовує дипломатичні союзи і чекає слушного моменту.
І ось він настає! Русичі завдають удару! Монгольські загони на наших землях знищені! Орда вперше відчуває, що вона не всесильна!
І що ж тоді робить Європа? “Ви – леви! Ви – тигри!” – вигукують ті, хто ще вчора боялися навіть поворухнутися. “Як це можливо? Як цей маленький, знесилений народ зміг подолати жахливу Орду?”
І ось тоді Європа починає допомагати. Ось тоді Папа Римський пропонує Данилу корону. Ось тоді литовці, поляки й угорці розуміють, що українці – це щит Європи, і починають формувати союзи, які потім триматимуть оборону проти загарбників століттями.
І тепер подивіться на 2022–2024 роки. Чи не здається вам, що це вже було? Росія (нова Орда) нападає на Україну. Київ стоїть під загрозою. Буча, Ірпінь, Маріуполь – наші нові героїчні рубежі. І що каже Європа? “Ми глибоко стурбовані”, “Ми підтримуємо вас морально”, “Це жахливо, але ми не можемо втручатися, бо боїмося ядерного конфлікту”…
Україна стоїть одна. Спочатку майже без зброї, без ППО, без важкої техніки. Але ми не здаємося. Ми воюємо. Ми йдемо в контрнаступ. Ми нищимо російську машину війни.
І що ж тоді робить Європа?
“Ви – леви! Ви – тигри!” – знову лунає у Брюсселі, Варшаві, Лондоні та Вашингтоні. “Як це можливо? Як цей народ, менший за Росію у 3 рази, зміг її зупинити?”
І ось тепер починається справжня допомога. Ось тепер йдуть танки, ППО, літаки. Але скільки ми втратили, чекаючи цієї допомоги?
Висновки, які ми маємо зробити, щоб не повторити помилок XIII століття:
1. Не чекати, поки Європа “дозріє”. Ми маємо діяти на випередження, зміцнювати свою армію та оборону прямо зараз.
2. Формувати власні альянси. Союз України, Польщі, Литви, країн Балтії – це реальна противага російській загрозі. Це має бути новий “щит Європи”.
3. Вимагати, а не просити. Світ має розуміти, що без України він не встоїть. Ми не жертви – ми воїни, які захищають їхній добробут.
4. Зміцнювати військову промисловість. Нам потрібно не тільки отримувати зброю, а й виробляти її самим, щоб ніколи більше не бути залежними.
5. Діяти стратегічно, а не реактивно. У XIII столітті ми мусили чекати нагоди, щоб вдарити по Орді. Зараз ми маємо діяти без зволікань. Чим швидше ми знищимо ворога – тим менше він встигне знищити нас.
Нам не потрібно чекати, коли Європа знову здивується нашій силі. Ми самі маємо бути її рушійною силою!
В єдності – наша сила. В боротьбі – наша перемога. Як і тоді, так і тепер: з ким була Україна – з тим була і Перемога!
Валерій Галан
peredplata
