Анна Данилюк
Можливо хтось зараз буде писати гнівні коментарі з приводу того, що я хочу тут сказати. Але залишаю за собою право мати право.
Чернівці – маленьке, красиве місто, дякуймо усім святим, що на небі, – не знають що таке біда: зруйновані будинки, вогонь, пожежі через російські шахеди та ракети.
Далеко наша область і від фронту, де справжнє пекло.
Але з Буковини пішло чимало чоловіків, які воюють на фронті. Такі сім”ї живуть в напрузі, в страхах за своїх рідних.
Багато повернулись в рідні домівки Янголами.
Здавалось би, біда, яка прийшла на Україну, мала б торкатись кожного серця.
На жаль, не всі відчувають її опіки, не всі живуть болем країни, яка воює і щодня втрачає захисників.
Йду сьогодні у Велмарт за покупками. Ще з того боку Руської чую як на повну реве музика. Біля входу – палатка з напоями, кавою, бургерами- піцами.
Артистичним, награним голосом мила ведуча рекламує чергову забігайлівку.
Довколо – купа дітей з шаровими шарами в руках.
Приваблюють відвідувачів не лише надутими кульками, які роздають в честь свята. Якісь люди кілограмами роздають рекламні листівки, запрошують на другий поверх.
” Купуй піцу або бургер в Grand Cafe” та отримай 50 грн на ігрові автомати” – у власника грандкафе все тут схоплено: і дитячі розваги, і бургери…
Все це добре. Може якраз малечі бургерів і піци не вистачатиме в цьому “Мультіпарку”.
Тільки навіщо так багато цього “праздніка” з музикою на весь Гравітон, з дорогими рекламними листівками?
Чи не краще кошти на все це фонтануюче відкриття переказати на якийсь підрозділ, що воює? Чи віддати пару конвертів матерям, чиї сини загинули на війні?
Чернівці, прокиньтесь, у нас війна! Ледь не щодня на Годилів везуть Героїв, що полягли за мирне життя.
Я не кажу, що всі повинні ходити в чорному, не сміятись і не радіти. Бо на те воно й життя. І наші хлопці там за це воюють.
Але ж не так голосно, народ!
Не так широко!
Не так пафосно!
Не з таким викликом!
І не з таким розмахом, бо ми тут, мовляв, господарі, круті, бо маємо гроші…
peredplata
