Перші арешти та студентський страйк

Завершення фестивалю „Червона рута” стало холодним душем для комуністів того часу. Обком партії і його „шістки” з райкомів партії міста мобілізували весь свій потенціал на заключний концерт, що відбувся 24 вересня. Було роздано більше сотні червоних прапорів, визначені десятники з числа робітників заводів. В основному, у 12 і 14 секторах стадіону були розсаджені „активісти” української пісні. Мобілізували всіх працівників райкомів, міському і обкому партії. Прибули і молоді комсомольські працівники. Кожен з них отримав радянську символіку. Операторів, котрі здійснювали зйомки, ретельно проінструктували: „Знімати переважно 12 і 14 сектор, які будуть ніби встелені червоними прапорами і плакатами. Необхідно показати „картинку” на Київ”.

Коли розпочався заключний концерт, перші виконавці-лауреати і переможці конкурсу на початку концерту навіть розгубилися на хвильку. Вони вже звикли бачити на своїх відбіркових етапах національні кольори, а тут таке ганьбовисько. Але незабаром  все стало на свої місця: червоні кольори сховали під ноги, і стадіон знову став українським. Невідомо звідки глядачі повиймали синьо-жовті стрічки, прапори.

Після виконання Тарасом Петриненком пісні „Народний рух” стадіон став єдиним.

А коли Василь Жданкін заспівав гімн України „Ще не вмерла України”, червоні шмати взагалі зникли.

Але неприємний осад від такої підлості „обкомівсьокої” еліти залишився у багатьох.

Перший навчальний місяць для студентів університету 1989 року сплив миттєво. У жовтні розпочався новий етап політичної активності в місті. На запрошення активістів новоутвореного „Руху” в місто приїхав відомий дисидент, один із засновників Української гельсінської спілки Михайло Горинь. На 15 жовтня 1989 року був запланований мітинг біля студентського містечка університету. Міська рада, під „мудрим” керівництвом обкому партії забороняє проведення мітингу. Але організатори, серед яких був професор Олег Панчук, науковий співробітник Володимир Старик, проігнорували цю заборону. Мітинг був проведений.

Крім того, на мітингу знову було піднято синьо-жовті прапори, які тримали студенти історичного факультету Кость Бондаренко і Сергій Солтус. Наступного дня обидва студенти і Володимир Старик були арештовані і отримали один 15, другий 10 діб арешту.

Олега Панчука оштрафували на значну для того часу суму 500 карбованців. Ця звістка миттєво облетіла університет. Він ніби вулик завирував.

Пікантності додало те, що в цей час університет готувався до комсомольської звітно-виборної конференції. „Партноменклатурники” зробили спробу залагодити ситуацію. Терміновим рішенням бюро обкому партії були визначені більш-менш адекватні, агітатори, переважно жінки, які поспішили на зустріч зі студентами. Але це нічого не дало.

Після зустрічі з партійними працівниками студенти масово пішли до міськвиконкому з вимогою відмінити рішення про заборону мітингу і випустити з тюрми студентів і Володимира Старика. Влада стояла на своєму.

Наступного дня розпочала роботу комсомольська конференція університету. Для того, щоб визволяти „своїх”, активістами стали навіть ті, котрі вже призабули, що комсомол ще існує. Найбільш яскравим був виступ на конференції декана хімічного факультету Олега Панчука. Конференція прийняла резолюцію з вимогою звільнити студентів і обрала комітет уповноважених з 23 делегатів. На конференції обрано  нового секретаря комітету комсомолу. Ним став Анатолій Круглашов.

Наступного дня відбулось позачергове засідання міськвиконкому, на якому було підтримано клопотання університету про звільнення студентів з-під арешту. Разом з тим, рішення про заборону мітингу міськвиконком не відмінив.

У відповідь на такі дії влади розпочав роботу студентський страйком. Причиною створення страйкому, як альтернативи комітету уповноважених, була недовіра до представників комітету комсомолу. Це не стосувалося самого Анатолія Круглашова, його„старші товариші”  одразу відправили на трихмісячні військові збори в так звані „партизани”. Крім того позбавили вже запланованої поїздки до Франції.

На 25 жовтня 1989 року запланували студентський страйк, який готові вже були підтримати виші Києва й Львова. Застереження парткому університету утриматися від таких дій результату не дало. Страйк 25 жовтня 1989 року відбувся.

Пікантною особливістю тоді було те, що представники комітету уповноважених, зокрема, молода комуністка і член парткому факультету Ірина Габа і секретар комітету комсомолу історичного факультету також молодий комуніст Олександр Шиба проведення страйку не підтримали.  Разом з тим, уповноважені від українського віддділення філологічного факультету Василь Курилик та Леся Рак голосували за визволення  студентів і В.Старика. А страйк проводився на знак протесту проти свавілля Чернівецького міськвиконкому, який тоді очолював Павло Каспрук. Саме їхнє рішення призвело до арешту студентів історичного факультету Солтуса і Бондаренка. А напередодні проведення страйку, який активно підтримувала ще й низка викладачів, серед яких були  Іван Павлович Чорний і Василь Дмитрович Козьмик, відбулася зустріч з Леонідом Івановичем Сандуляком. Підтримавши студентів, Леонід Іванович запропонував свій план дій для студентських активістів.

Під час зустрічі зі студентами він сказав: „Ви вже й так стільки зробили, скільки не вдалося нікому. Створили свій комітет, домоглися звільнення з-під арешту товаришів. Міськвиконком не зможе переглянути своє рішення і вибачитися перед вами. Тепер давайте краще готуватися до наступних виборів, щоб люди, які вчора підписали антизаконні рішення, ніколи більше не мали доступу до влади.”

Проведення попереджувального страйку засвідчило, що студенти будуть рішуче впливати на політичне життя у місті та області. І цим не міг не скористатися досвідчений політик, керівник нещодавно створеного Народного Руху України. Про цю подію варто розповісти детальніще.

Ще задовго до проведення установчого зібрання Народного Руху України в області ідеологічний відділ обкому партії був поінформований про ймовірність утворення цієї політичної сили. Ними детально опрацьовувався статут, програмні документи. Але найголовніше, вони готували кадри для первинних організацій і дуже нервували, коли щось відбувалось не за їхнім сценарієм.

Як свідчать архівні матеріали, ідеологічний відділ обкому партії цілковито контролював підготовку установчих зборів народного Руху України в Чернівецькій області, що відбулися 26 серпня 1989 року. Їх також контролювали відповідні підрозділи центрального комітету комуністичної партії радянської України. Вже тоді місцеві кадебісти і партійні активісти розробили підлу програму „валити все на галичан”. Їхні спадкоємці досі використовують ці кадебістські заготовки (мова та орфографія оригіналу): «Состоявшийся вечером митинг подогревался народным депутатом СССР Сандуляком, екстремистскими, провокационными действиями и заявлениями приглашенных из Львова, Ивано-Франковска, Коломыи. Приезжие (68 чел.) – активисты УХС, «Руха», вели себя вызывающе. Еще при подходе поезда к вокзалу ими выставлялись из окон вагонов националистическая атрибутика. Их действия пресечены работниками милиции во взаимодействии с рабочими отрядами. У тех, кто проявлял агресивное поведение, изято 8 голубо-желтых флагов, деревяные и складывающие металические палки, в том числе и заостренные в виде пик».

На цьому мітингу багато активістів дістали добрих стусанів. Людей проявляв один із „борівецьких хрунів” майор „Лейба”. Прізвище не подаємо, бо цей негідник має родину і прізвище відоме в Борівцях. А напередодні кадебістські „нишпорки” і компартійні „шістки” робили спроби просочитися  в лави делегатів зборів. Про деяких з них стало відомо організаторам. І вони вжили відповідні заходи.

„Так, 23 августа на заседании координационного совета было отказано в регистрации нескольким ячейкам и их делегатам, прежде всего ..было отказано в регистрации делегатами 16 членам КПРС, несколько рабочим. Среди участников конференции не было ни одного труженика села. На конференцию не были допущены 15 делегатов из предприятий города. Свой протест они вручили Сандуляку, который проигнорировал его.» Леонід Сандуляк, з притаманним лише йому почуттям гумору, тоді зайважив. „Вас ми вже впізнаєм, скажіть там щоб присилали інших”. Після проведення конференції 23 серпня і зборів 26 серпня  з активістами продовжують проводити обробку. „С членами инициативной группы проводилась индивидуальная и профилактическая работа. В результате удалось установить расхождение во взглядах по некоторым организационным вопросам, взаимодействию с националистическими группировками, отношению к использованию символики. Работа со сторонниками НДУ продолжается».

Але попри всі перешкоди Народний рух на території області відбувся. А через рік, в березні 1990 року, більше 50 його активістів стали депутатами Чернівецької міської і обласної рад народних депутатів.

 

Новини Партнерів