«БІГУНІЗАЦІЯ» СУСПІЛЬСТВА

Українські супер-патріоти пропонують відмовитися від «нав’язаного московітами» слова «полюс» на користь нібито питомо-українського «бігун». Втім, задовго до заснування на мордовських землях нелюбимої ними Москви, стародавні греки називали земну вісь πόλος, звідки і з’явився латинський термін «polus», що перейняли багато інших народів. Коли поступово почали цивілізуватися піддані московських царів, то вони із Заходу запозичили міжнародне слово «полюс». Натомість поляки на означення цього поняття створили власне – «biegun», яке й дісталося нам у формі «бігун». Хай існують обидва терміни – чим більше у мові синонімів, тим вона багатша. Поляки на основі винайденого ними слова створили інші, в тому числі й «biegunowość», тобто поляризацію. За цим зразком створимо і ми «питомо-український» відповідник – «бігунізація». Його можна застосувати до суспільства, коли йдеться про поляризацію.

А українське суспільство неухильно розколюється на протилежні полюси. На одному сконцентровані влада, власність, багатство. На іншому – бідність, безправ’я, упослідженість. На першому знаходиться купка хазяїв сучасного життя, відгороджених від світу своєю обслугою та охороною. На другому опинилася переважна більшість громадян України, життя яких стрімко погіршується. Чим далі відходять «бігуни» один від одного, тим сильнішою стає соціальна напруга, яка завершиться могутнім вибухом.

Полюс влади і власності не може скрити свого презирства до протилежного «бігуна», хоча й мусить маскуватися. Граючись у демократію, там говорять про «народне волевиявлення» тощо. Інколи, за недоглядом, звідти прориваються справжні оцінки простолюду: «біомаса», «козли», «дебіли». Народ вже свої оцінки влади не маскує, проте навряд чи їх можна друкувати у газетах – можуть прочитати діти. А їм такі слова знати ще зарано. Поки що йдеться лише про словесні випади, але все свідчить – і за конкретними діями справа не забариться.

Особливу ненависть простих людей викликає поведінка так званих мажорів, тобто дітей високопосадовців, депутатів, керівників правоохоронних структур. Ті безкарно зневажають, б’ють, давлять джипами звичайний люд. Але терпець у багатьох вже урвався, що засвідчила справа Романа Ландика, депутата-регіонала міськради Луганська, котрий по-звірячому побив дівчину в ресторані. Мільйони глядачів побачили це на телеекранах. Суспільна реакція виявилася несподівано сильною, і «герой» втік до матінки-Росії. Проте сусідам такого добра не потрібно, Ландика затримано і невдовзі буде відправлено на батьківщину. А у Луганську на вулиці вийшла молодь, щоб висловити своє невдоволення його діями.

Пікет молодих луганчан засвідчив, що у робітничому центрі є ще справжні громадяни, а не лише боягузи, подібні до ресторанних завсідників, на очах яких Ландик глумився над дівчиною. Перша ластівка: страх перед безкарними хазяями життя поступово відходить. Люди починають розуміти, що кожен з нас може стати наступною жертвою чергового владного виродка. Лише самоорганізація простих громадян може дати надію на успіх у відстоюванні своїх елементарних прав, насамперед – права на життя. А мажори зазіхають вже й на нього. Їхні батьки позбавили пересічних громадян прав на працю, житло, безкоштовні освіту та медичне обслуговування ті ін. Дехто з них на зразок Лозинського почав полювати на людей, сподіваючись на безкарність. Суспільство відреагувало гостро, влада відчула небезпеку для себе і Лозинського покарала. Для прикладу. Побачимо, що чекає його послідовників, котрі з’явилися невдовзі – їх цей приклад не злякав.

Безкарність породжує нові злочини. А мажори зростали в атмосфері вседозволеності, батьки їх відмазували від будь-яких неприємностей. Подейкують, що Роман Ландик декілька років тому збив людину на дорозі, проте батько-нардеп врятував його від суду. Коли в країні суд не має довіри громадян, то народ намагатиметься встановлювати справедливість самотужки. А самосуд є вкрай небезпечним явищем, бо від нього нерідко страждають невинні. До того ж самозваним суддям й, одночасно, катам їхня нова роль може так сподобатися, що зупинити їх буде дуже важко. Безвідповідальність представників одного полюсу породжує безвідповідальність їхніх антиподів, яких значно більше.

«Бігунізація» суспільства тим і є страшною, що взаємна ненависть протилежностей підриває зсередини стабільність у країні. Упосліджені та принижені прагнуть помститися кривдникам, і міри у своєму гніві не знають. А це веде до небезпечної соціальної хвороби. Якщо розкол суспільства на бігуни викликав хворобу, то й назвемо її «червоною бігункою». Правда, такий термін здавна існує в українській мові й означає він «кривавий понос». Російська імперія перехворіла червоною бігункою 1917 року. Червона хвиля змила мільйони людських життів, знищила величезні культурні цінності.
Нам необхідно уникнути подібного нещастя. Обов’язково. Страшна хвороба зруйнувала величезну імперію, яка спиралася на могутні збройні сили. Молода українська держава незрівнянно слабша від імперської потуги Романових. Червона бігунка для неї є смертельно небезпечною. Хворобу легше попередити, ніж потім лікувати. А ліки відомі – сильний середній клас, значне зменшення розриву у доходах різних суспільних верств. Замість кланово-

Новини Партнерів