Світ відзначив сторіччя завершення Першої світової війни 1914-1918 рр. Головні урочистості відбулися у Парижі, у них взяли участь провідні політичні діячі багатьох країн. Запросили туди і “лідера російської нації” В.В. Путіна. Саме того діяча, який нині погрожує розв’язати нову світову війну, і вже розпочав її перші “гібридні” операції, насамперед в інформаційній сфері. А за його наказом на українській землі п’ятий рік поспіль ллється людська кров і знищуються матеріальні цінності, створені працею цілих поколінь. Невже людство не вчиться на уроках історії, і раз за разом повторює жахливі помилки минулого?
Друга світова була породжена Першою
Війну 1914-1918 рр. називали Великою, й фахівці різних країн уважно досліджували її місце у світовій історії. Адже вона значно змінила світ і деякі наслідки тих давніх подій дотепер ще відчувають наші сучасники. Але в СССР вона отримала визначення “імперіалістичної”, й її вивченню не приділяли тієї уваги, якої ця подія заслуговувала. Чому? А тому що росіяни її не виграли, і згадувати свою ганьбу не хотіли. Головне ж – саме Перша світова війна породила Другу світову, історія якої була повністю фальсифікована совєтськими пропагандистами. Їхня “Велика Вітчизняна війна” при уважному вивченні уроків Першої світової виглядала зовсім по-іншому, ніж це малювалося за кремлівським замовленням.
Німеччина, яка програла Першу світову війну, відчувала себе приниженою і пограбованою. Чимало німців хотіло помститися за поразку, і цими настроями скористався Гітлер – фронтовик, нагороджений Залізним хрестом двох класів за мужність, отруєний газами і поранений у бойових умовах. Наївні люди сприймали цього відставного єфрейтора як свого, що висловлює їхні думки і почуття. Нацистська демагогія виявилася дуже дієвою у середовищі простолюду, ображеного ставленням переможців у війні до переможених. Нацисти обіцяли “підняти Німеччину з колін” і перетворити її на державу, наймогутнішу у світі. Протистояти їхньому популізму демократичні сили не могли, а комуністи (їхня демагогія також була дуже популярною), виконуючи накази з Москви, не використали своїх можливостей, щоб зупинити Гітлера.
Сталіну ж гітлерівці були потрібні для підготовки нової війни, в котрій він хотів підкорити собі щонайменше всю Європу. Тому і заборонив німецьким комуністам виступати проти Гітлера єдиним фронтом із соціал-демократами – а саме таке об’єднання зусиль вчасно змогло би зупинити нацизм. СССР сам готувався до великої війни і був зацікавлений у тому, щоб вона почалася між Німеччиною і переможцями Першої світової – Францією і Великою Британією. А коли ці “імперіалістичні країни” достатньо послабнуть у кривавій бійні, рушити в Європу під прапором “визволення від імперіалізму”.
Московські історики робили все для того, щоб подібні оцінки міжвоєнного періоду громадяни СССР не чули і не знали. Замість цього розповідали казки про те, як Сталін “боровся за мир”. На жаль, і західні держави приблизно так “боролися за мир”, надаючи підтримку Гітлеру: його вони планували використати проти СССР. Так спільними зусиллями і виростили це чудовисько, яке наробило стільки бід…
Західні політики виявилися надзвичайно недалекоглядними і боязкими, чим скористалися Гітлер і Сталін. Замість рішучих дій проти порушення Гітлером міжнародних договорів, які він розпочав, як тільки створив власні могутні Збройні сили, вони загравали з фюрером, підштовхуючи його на Схід. Але прорахувалися, і отримали від нацистів те, на що хотіли спрямувати їх подалі від своїх кордонів. До останнього моменту французи і англійці не вірили, що самі можуть стати об’єктом гітлерівської агресії. Але стали. Чи засвоїв Захід такий урок історії?
Вчасно зупинити агресора – головний урок
Друга світова війна закінчилася 73 роки тому, з того часу вже змінилися цілі покоління. А чи політики нового покоління враховують досвід минулого, щоб не повторювати трагічних помилок попередньої історичної епохи? Шкода, але відповідь в основному негативна. У сучасному світі з’явився політичний діяч, у якому поєдналися певні риси Сталіна і Гітлера. Очолює він найбільшу за територію країну світу і має у своєму розпорядженні ядерну зброю, якою починає погрожувати всьому світові. Господар Кремля порушує будь-які міжнародні договори, нападає на сусідів, краде чужі території. А західні політики в основному “висловлюють глибоку стурбованість такими діями”.
Агресор розуміє лише грубу фізичну силу. Якщо йому вчасно дати по зубах, він підібгає хвіст і ховається у свій барліг. Коли ж не зустрічає гідного опору, то швидко нахабніє і масштаби його агресії швидко зростають. Наразі лише Україна намагається активно протистояти новітньому підпалювачу світової пожежі. А Захід обмежується санкціями, ефективність яких далека від сподіваної. Правда, деякі політики на Заході починають розуміти реальну небезпеку, проте більше на словах, ніж на ділі.
Днями президент Франції Макрон заявив, що Росія створила велику армію і реально загрожує Заходу. Він попередив, що через пару років у Німеччині після Ангели Меркель до влади можуть прийти радикальні сили, які у союзі з Путіним здатні докорінно змінити ситуацію в Європі. Для попередження такого розвитку подій він запропонував створити загальноєвропейську армію. Цю пропозицію у світі розцінили як альтернативу НАТО, і американські фахівці висловили думку про те, що така армія нездатна зупинити російську агресію.
А Путін давно вже пропонує створити європейську армію – йому дуже вигідно вивести Європу з-під американської ядерної парасольки і зруйнувати таку серйозну потугу, як НАТО. Протистояти могутньому Північноатлантичному союзу Москва не може, а якщо зуміє його розвалити, то здатна поглинати одну невелику європейську державу за одною. Гітлер свого часу продемонстрував, що робити це не так вже й важко.
Наразі європейці здійснюють лише деякі заходи з протистояння російській інформаційній агресії. Але роблять це якось кволо, без поспіху. Ніби мають багато часу для підготовки для протистояння агресору, хоча часу обмаль. Доки Україна стримує Путіна, європейці не поспішають кріпити свою оборону. Проте Москва кидає великі ресурси, щоб привести в Україні до влади своїх людей. Так, як після Ющенка привели Януковича – нині використовують такі ж технології. А хіба пересічний український виборець зробив висновки із цього уроку історії?
Колись було сказано: єдине, чому вчить історія – це не вчить нічому. Люди повторюють помилки своїх попередників замість того, щоб враховувати чужий досвід і не лізти у ті халепи, де вже побували їхні предки. І все ж не будемо втрачати оптимізму. У світі є чимало тих, хто має достатньо розуму, щоб вчити уроки історії і робити з них правильні висновки. Надіємося, що такі є і в Росії, до того ж їм вистачить сил не дозволити Путіну перейти останню червону межу.
peredplata
