Все більше українців починає розуміти, що повним ходом іде процес знищення Української держави. Причому зайняті цим представники нової влади, які за посадами покликані державу зміцнювати. На жаль, вони виконують плани Кремля, метою яких є відродження Російської імперії. А незалежна Україна у ці плани не вписується, проте перемогти її у ході “гібридної війни” Росія не змогла… Тому змінила тактику і нині намагається знищити нашу державу зсередини, руками самих українських громадян.
Чого хоче Росія?
У бесідах з лідерами зарубіжних країн президент РФ Путін називав Україну “державою, що не відбулася” і розповідав казки про те, що значна частина сучасної української території – це землі, буцімто “подаровані Москвою”. А скориставшись політичною кризою в Україні, що завершилася Революцією Гідності, він дав наказ окупувати Крим і розпочати бойові дії на Донбасі. Пряма російська агресія зустріла осуд міжнародного співтовариства і проти агресора було введено економічні санкції. Проте Кремль свою політику щодо України принципово не змінив, лише більше уваги почав приділяти антиукраїнській пропаганді на західні держави. І в цьому добився певних успіхів: проросійські настрої в Німеччині, Франції та Італії помітно зросли. Серед західних політиків зміцнюються позиції прибічників потакання агресорові. Вони бояться конфліктувати з ядерною державою, котра ще й має одну з найбільших армій сучасного світу. Натомість прагнуть вести бізнес з росіянами, що приносить значні доходи.
Для України така ситуація дуже небезпечна. Адже Москва не відмовляється від своєї стратегічної мети – знищення української державності. Водночас добре розуміє, що її пряма військова агресія може наштовхнутися на міжнародний спротив, і Україна отримає дієву допомогу від тих держав, котрим безпосередньо загрожує РФ (країни Балтії, Польща та деякі інші). Натомість, якщо всередині самої України гору візьмуть проросійські сили, які розвернуть нашу країну із Заходу на Схід, у черговий раз включивши її в російську орбіту. Саме така політика останнім часом стає для Кремля пріоритетною.
Тут хотілося б навести одну цікаву цитату. Нерідко буває так, що таємні плани можновладців озвучують люди, які за фахом своїм мають бути далекими від політики. Одним із них них у сучасній РФ є протоєрей Всеволод Чаплін. Його висловлювання викликають чималий суспільний резонанс, і в цілому вони відповідають імперській політиці Кремля. Днями він заявив: “Не повинно бути такої держави як Україна у принципі, нам потрібно відокремити Новоросію – 8 областей від Харкова до Одеси, включити їх до складу Росії. У 2014 р. ми спробували це зробити, були близькими до успіху, але на жаль обрання Порошенка зруйнувало наші плани. Тепер спроба 2”.
Москва зуміла позбавитися свого найголовнішого ворога в Україні й розраховує, що при новій київській владі зуміє зробити те, що не вдалося раніше. З огляду на перші кроки Зеленського на посаді президента ці сподівання далеко не абстрактні. Україна мусить протистояти сильному і підступному противникові, у цій боротьбі без могутніх союзників сподіватися на перемогу неможливо. А підтримку провідних держав Західної Європи Київ втрачає на очах. З’явилися проблеми і у відносинах зі США: в оточенні Зеленського є особи, яких американці вважають неприйнятними для себе. Але президент висуває їх на дуже відповідальні посади, ігноручи думку США. Добром це закінчитися не може.
Початок провалів на міжнародній арені
Взагалі складається враження, що і сам президент України, і його команда про складну сферу міжнародних відносин не мають чіткої уяви. А це вкрай небезпечно, і перший дзвіночок ми вже почули. Повернення Росії в ПАРЄ відбулося, причому цілковито на російських умовах. Програла не лише Україна, програла і сама Парламентська Асамблея Ради Європи. Бюрократи з цієї організації розраховували, що Росія, повернувшись на своє місце, заплатить солідний борг перед Асамблеєю. А росіяни платити відмовилися. Їм начхати на всі правила і домовленості, нахабність їхньої поведінки меж не має. Повернення РФ у міжнародну організацію супроводжувалося також гучним скандалом в Україні.
З’ясувалося, що під час недавнього візиту Зеленського у Берлін і Париж він домовився з лідерами Німеччини і Франції про те, що вони підтримають росіян в їхньому бажанні повернутися в Парламентську Асамблею, а Москва натомість відпустить 24-х українських моряків – військовополонених. Про цю домовленість президент не попередив навіть свого міністра закордонних справ, а той міг би сказати Зеленському, що Росія повинна була відпустити моряків і так – згідно з рішенням міжнародного трибуналу. Проте не обійшлося без типово російської підлості: Кремль пообіцяв передати військовополонених Україні лише у тому випадку, якщо вони … відбуватимуть покарання в українській тюрьмі за вироком російського суду. І тут українське МЗС відправило росіянам ноту з відмовою виконати вимоги Кремля, в якій чітко вказало, що російської пастки ми уникли.
У чому полягала пастка? Якщо визнати правомочність вироку російського суду, то цим визнається – моряки вчинили злочин, порушивши кордони РФ. За цією логікою Азовське море визнається російським, так само, як і Кримський півострів. Якби Україна проковтнула цей гачок, то ситуація на користь Росії відразу змінилася б докорінно. У разі визнання Україною російської належності Криму міжнародні санкції з РФ мають бути зняті – вводилися вони за окупацію півострова. Невже Зеленський цього не бачив і не розумів, і ніхто йому цього підказати не міг? А якщо бачив і розумів, значить, працював на Росію. Той скандал, що він влаштував міністру Клімкіну, примушує зробити саме такий висновок.
І ще один важливий момент. У Зеленського заявили, що домовленість про повернення Росії в ПАРЄ в обмін на звільнення українських моряків була досягнута ще при Порошенкові. Посилаючи моряків у Маріуполь, досвідчений дипломат Порошенко чудово розумів, що у разі їх затримки росіянами міжнародний трибунал примусить Москву українських моряків звільнити. І навряд чи Кремль спробував би влаштувати подібну пастку, яку приготував Зеленському. А команда нового президента всі свої провали намагається списати на “попєрєдніка”, як це колись робили Янукович з Азаровим. І не дивно – люди епохи Януковича і Азарова нині швидко повертаються до влади й лише чекають слушного моменту, щоб розпочати розправу над тими, хто їх викинув у 2014 році зі зручних крісел. П’ять років тому вони довели Україну до ручки, доведуть і нині. Причому процес відбуватиметься з прискоренням, і результати його будуть важко прогнозованими.
Росія робитиме все, щоб на парламентських виборах в Україні перемогли орієнтовані на Москву політики. Не пустити нашу країну в ЄС і НАТО – головна мета Путіна на теперішній момент. Тут росіяни не шкодуватимуть грошей і не зупинятимуться ні перед чим. Проте на захист України піднімаються політично активні громадяни, і нікому не вдасться їх проігнорувати. Питання лише в тому, чи вдасться патріотичним силам об’єднатися, щоб виступити спільно на захист своєї держави. Проти такого об’єднання виступатимуть і Росія, й її агентура і симпатики в Україні. На жаль, для багатьох демократів особисті амбіції значать більше, ніж загальне благо. Дуже рідко їх вдається подолати – як це було на Майдані. Дай Боже, щоб вдалося і цього разу, інкше державу можемо втратити, і до того ж, дуже швидко.
peredplata
