СЕКРЕТИ ГОЛОСУВАННЯ ВИБОРЦІВ

Україна підійшла до важливого моменту своєї історії – обрання нового складу парламенту. Наша країна є парламентсько-президентською республікою і вже має нового президента. Новий склад Верховної Ради разом із президентом визначатиме долю нашої державності у найближчі часи і, насамперед,  – чи Україна збереже свою ідендичність взагалі, чи мусить капітулювати перед Росією. Від того, як нині проголосують виборці, залежить не лише їхня особиста доля, але й доля іхніх дітей і онуків. Варто розібратися, якими мотивами керуються виборці, щоб передбачити результати їхнього вибору.

Хто йде у політику?

Знаменитий письменник Дж. Оруел колись сказав, що нормальним людям влада не потрібна. Значить, вона завжди належить ненормальним. У цій цитаті частина правди є, але не вся правда. Буває, що і нормальні люди опиняються при владі – коли їх туди виносять обставини. Ці політики здатні приймати кардинальні рішення не тільки в особистих інтересах, але і в інтересах всього суспільства. Щасливою є та країна, де влада дісталася таким особистостям: вони здатні перетворити відсталу державу на передову і успішну. Як це сталося, наприклад, у Сінгапурі.

Але частіше влада дістається тим, хто за її допомогою намагаєть реалізувати якісь власні приховані комплекси. Когось у дитинстві принижували, і він рветься до влади, щоб самому принижувати інших. Хтось зростав у бідності і хоче використати владу для безмежного власного збагачення. А хтось дуже любить блискучі погони, різноманітні витребеньки  і брязкальця, відтак присвоює собі найвищі військові звання і чіпляє на груди зірки, хрести та інші високі нагороди. Є й такі закохані у владу, яким потрібна слава і безперервне словесне підлабузницство. Вони вимагають величати їх “геніями, батьками нації, вчителями всього людства” тощо.

Патологічні особистості приходять до влади різними способами – під час революцій, заколотів, шляхом військових переворотів або змов. У наш час влада їм дістається переважно демократичним шляхом – через вибори. Прості громадяни віддають свої голоси політику, якому повірили, а через певний час бачать, що їхній обранець зовсім не такий, яким вони уявляли собі його раніше. Чому помиляються так часто, і розчарування виборців настільки глибокі? Якщо ми не зможемо відповісти на ці питання, то не зрозуміємо, якими мотивами керуються пересічні громадяни, коли приходять на виборчі дільниці й беруть у руки ще незаповнений бюлетень.

А тут слід з’ясувати, чого виборець хоче від свого обранця. Як правило, людям хочеться жити краще, ніж вони живуть зараз, і вони готові обрати того, хто їм найголосніше пообіцяє краще життя. Йдеться про речі матеріальні і не лише про них. Ідеї також мають значення, хоча і не завжди помітні на перший погляд. Наприклад, ідея незалежності України далеко не відразу набула великої популярності. Лише коли мільйони українців побачили, що СССР згнив остаточно і спроба його збереження призведе лише до великого кровопролиття, тоді й віддали свої голоси тим політичним силам, які пообіцяли збудувати високорозвинену незалежну Україну, громадяни якої житимуть краще, ніж до того жили під владою Москви. Процес побудови такої держави виявився набагато складнішим і тривалішим, ніж це уявляли рядові виборці, тому чимало з них пережило глибоке розчарування. Мало того, нові політики, що прийшли до влади в новій державі, виявилися ще більш зажерливими і корумпованими, ніж старі, і заслужили загальну ненависть у суспільстві.

Нині досить популярною стала ідея якнайшвидшого припинення бойових дій на Донбасі: багато людей почуває втому від п’яти років війни і прагне мирного життя. Такі настрої намагаються використати у своїх інтересах різні політичні сили, котрі пропонують діаметрально протилежні шляхи досягнення миру – від перемоги над противником до ганебної капітуляції перед ним. Політики пропагують ці ідеї, маскуючи їх різними красивими словами. Часто відразу і зрозуміти неможливо, про що насправді йдеться – так хитро головна суть прихована під словесним мереживом. Проте для правильного вибору необхідно детально розібратися, які справжні цілі ставить перед собою та чи інша політична сила або окремий політик. Інакше виборець спокуситься на гарну обгортку, всередині якої виявиться лише смердюче лайно. На жаль, саме таке нерідко буває у практиці виборів.

Голосувати головою, серцем чи кишенею?

По-різному визначаються виборці, за кого віддати свій голос. Одні покладаються на власний розум, намагаючись зрозуміти, що собою насправді являє той чи інший кандидат чи політична сила. А тут потрібно перш за все чітко знати власний інтерес і співставляти можливості того, за кого виборець збирається голосувати, із необхідністю захисту цих прав. Якщо йдеться про представника дрібного і середнього бізнесу, то він повинен перконатися, що його потенційний обранець не представляє інтереси олігархів, а розуміє потреби чесних бізнесменів і здатен приймати закони на їхній захист. Якщо пенсіонер хоче, щоб йому регулярно підвищували пенсію, він не повинен вестися на порожні обіцянки кандидата негайно цю пенсію підвищити без уточнення, за який рахунок це зробити. А голосувати лише за того, хто висуває аргументовану програму швидкого розвитку економіки, яка даватиме кошти для такого підвищення.

Голосування головою вимагає чималих знань та вміння розбиратися у складних питаннях, щоб приймати зважені рішення. На жаль, такі занння і уміння притаманнія далеко не всім людям. Значно більше виборців, заповнюючи бюлетень, послуговуються не розумом, а емоціями. Саме  на тих, хто голосує серцем, і спрямована в основному політична агітація та пропаганда. Найефективнішим її засобом наразі є телебачення. Провідні українські телеканали належать олігархам, які тісно пов’язані з російським капіталом. Відтак і агітація на них ведеться за тих кандидатів і політичні сили, котрі готові йти на значні поступки Москві, аж до повної капітуляції перед нею. Біда у тому, що нерідко пересічні громадяни навіть не помічають, як ними маніпулюють телемагнати. Людям здається, що вони самостійно зробили вибір, але насправді їм нав’язали тих, хто вигідний олігарху – володарю популярних телеканалів.

Все більше впливають на виборців і соціальні мережі, вони навіть зможуть через декілька років помітно посунути телебачення. Їх також активно використовують для маніпулювання волею рядових громадян. Там розміщують багато неправдивих матеріалів, особливо для  дискредитації політичних конкурентів. Як правило, ці матеріали мають сенсаційний характер і побудовані винятково на емоціях. Значна увага приділяється видовищності пропагандистських акцій, які потім широко висвітлюються в соціальних мережах і на телебаченні. Багатьом запам’талися молодики спортивної статури, які під червоними кульками вимагали від Центральної Виборчої Комісії зареєструвати кандидатом в депутати одного прокремлівського пропагандиста, прізвище якого російською мовою нагадує те слово, яким росіяни низикають ???? кульку. Або проведену 9-го травня за московськими зразками акцію “Безсмертний полк”, на якій учасники намагалися використати заборенені в Україні георгіївські стрічки. Емоційність подібних акцій для їхніх організаторів дуже важлива – це запам’ятовується і у потрібний момент може спрацювати так, як це планували маніпулятори.

Проте голосують окремі виборці не лише головою чи серцем. Є ще така категорія, яка елементарно продає свої голоси за гроші, гречку або ще за якісь матеріальні стимули. В Україні підкуп виборців є кримінальним злочином, і покарання за нього встановлене досить суворе. Але факти підкупу фіксуються нерідко, помічені вони і на цих парламентських виборах. Тут слід сказати, що історія підкупу налічує багато століть. До наших часів із Стародавнього Риму дійшли матеріальні свідчення того, як купувалися голоси вічно голодних плебеїв. На римських вулицях їм давали глиняні миски з їжею, а коли посуд порожнів, то на його дні читалося вишкрябане “Голосуй за такого-то!”. Продажність була тоді, є й тепер. Стародавній Рим зігнив дуже давно і зник, його долю може розділити й Україна, якщо її громадяни перейматимуть досвід римських плебеїв (тобто бидла), які продавали свій голос за тарілку дешевої їжі.

Голосу свідомого виборця заслуговує тільки та політична сила або той кандидат-мажоритарник, які здатні захистити інтереси і Української держави в цілому, і окремих її громадян, і окремих  непривілейованих соціальних верств. Варто пам’ятати, що в історії були випадки, коли до влади демократичним шляхом виборці приводили диктаторів на кшталт Гітлера. Тому перед виборчою урною варто зважити на те, як твій голос вплине на загальний результат. Чи головою, чи серцем, але проголосувати лише за тих, кому хоч трохи довіряєш. І, не дай Боже, всю владу в країні передати одній політичній силі – сім десятиліть політичної монополії комуністів принесли нашому народу стільки біди, що її наслідки відчуватимуться ще декількома поколіннями. Україна має зберегти себе, а гарантією цього є наявність у ній справжньої демократії. Вибори повинні бути демократичними, інакше нас спіткатимуть серйозні соціальні й політичні потрясіння.

 

Новини Партнерів