У сучасному житті інформація посідає особливе місце. Відомий вираз: “Хто володіє інформацією, той володіє світом”. Люди отримують її з різних джерел: друкованої преси, радіо, телебачення, інтернету тощо. Більшість надає перевагу телебаченню, але з поширенням комп’ютерів все важливішою стає інформація, отримана із соціальних мереж. Вона має безумовну перевагу над телевізійною – її можна швидко перевірити, якщо оволодіти деякими простими навичками. А перевіряти необхідно, тому що з дезінформацією нам доводиться стикатися дуже часто. Провідні держави світу навіть створили спеціальні “інформаційні війська”, покликані дезорієнтувати потенційних противників, підривати їхню волю до опору.
Як протистояти дезінформації?
Професійні брехуни експлуатують зайву довірливість чесних людей. Адже людина, яка говорить правду, вважає: всі інші люди також правдиві й їхнім словам потрібно вірити. На жаль, це не так. Недарма в народі здавна кажуть – довіряй, але перевіряй. Брехня буває свідомою і несвідомою. Свідому запускають з певною метою, найчастіше – дискредитувати своїх противників або конкурентів, а також виправдати свої негідні дії. Несвідома неправда часто викликається бажаннням когось виглядати більш обізнаним і компетентним. ніж це є насправді.
Будь-яку отриману інформацію необхідно перевіряти, причому з різних джерел. Найлегше це зробити за допомогою інтернету, в якому можна знайти відповіді на різноманітні питання. Але знову підкреслимо: перевіряти за допомогою різних джерел, щоб не стати жертвою дезінформаторів. У соціальних мережах постійно розповсюджуються різноманітні сенсаційні повідомлення, значна частина з яких – свідома брехня. Насамперед це стосується політики. Але не лише її. Багато дезінформації є і в соціальній сфері, і в питаннях історії. Спробуємо розглянути декілька таких прикладів, щоб не торкатися найболючіших політичних питань.
Час від часу в популярній соціальній мережі Фейсбук з’являється “сенсаційне” повідомлення. Мовляв, у Великій Британії нині запроваджується “найкраща у світі радянська система освіти”. Чимало людей вірить цій примітивній дезінформації й розганяє цю “новину” далі. Звичайно, у людей компетентних подібна вигадка може викликати лише гіркий сміх. Втім, далеко не всі знають особливості британської та совєтської систем освіти, заснованих на протилежних принципах, щоб відразу зрозуміти всю облудність подібної “освітньої сенсації”.
Школяра в СССР готували до життя в авторитарному й мілітаризованому суспільстві, тому його намагалися зробити цілковито слухняним і дисциплінованим. Учень повинен був покірливо підкорятися авторитетові вчителя, а до підручника ставитися як до істини в останній інстанції. Вихований на схожих засадах підданий (не громадяний, вільний і самостійний!) мав у всьому вірити владі і без зайвих заперечень виконувати будь-які її розпорядження. Совєтська школа покликана була готувати дисциплінованих робітників-виконавців, солдат, а також “пролетарів розумової праці”, а ще – нову зміну низового номенклатурного начальства. У цьому вона досягла помітних успіхів. Проте у сучасному суспільстві потрібні зовсім інші якості його громадян. Такі, які виховує традиційна британська школа.
У своїх школярів британці насамперед формують критичне мислення і вчать їх вчитися самостійно. Не лише отримувати готові знання з підручників і від учителя, а самим шукати необхідне, обмірковувати отримане і застосовувати його у житті. Лише меншість учнів у британських школах готується вступати в університети, а більшість обирає практичні професії, що вимагають фахових знань і уміння ці знання постійно оновлювати. Недарма у світі британська система освіти дуже цінується, і не лише випускники британських університетів користуються великим попитом на світовому ринку праці, але і ті, хто завершив звичайні середні школи і коледжі. Всю цю інформацію легко можна знайти, користуючись пошуковими системами в інтернеті.
А хто ж і чому запустив дезінформацію про “найкращу в світі радянську систему освіти”? Запустили ті, хто всіляко стимулює ностальгію за часами СССР. У Російській Федерації вони споруджують пам’ятники Сталіну, у фейкових ДНР/ЛНР створюють піонерські організації й намагаються відродити звичні традиції старої епохи. А у нас де-не-де відновлюють пам’ятники і меморіальні дошки діячам тоталітарного режиму та прагнуть взяти під свій контроль Інститут національної пам’яті. А на запущену з відомих джерел вигадку повелося чимало наївних людей, котрі згадують свої шкільні роки з ностальгією, і хочуть вірити, що отримали справді “найкращу в світі освіту”. Їм неприємно буде це почути, але багато знань (насамперед – історичних і суспільнознавчих), отриманих в совєтській школі, у нинішньому житті не тільки зовсім непотрібні, але й заважають їхнім носіям пристосовуватися до вимог сучасності.
Не вірити авторитетам
У 2007 році тодішній президент України Віктор Ющенко заявив, що українці – єдиний народ, який у ХХ столітті втратив половину своїх людей. Мовляв, за переписом населення 1929 року українців був 81 мільйон, а після Голодомору ця кількість скоротилася вдвічі. Реакція з боку Росії не забарилася. Її тодішній президент Дмитро Медведєв абсолютно правильно сказав, що перепис населення відбувся не в 1929, а у 1926 році, і за ним українців в СССР було не 81 млн., а лише 31 млн. 195 тис. Але із правильних цифр він зробив неправильний висновок – про те, що не було Голодомору українського народу, а був голод у різних регіонах СССР. у тому числі й в Україні.
Звідки ж з’явилося фантастичне число у Віктора Ющенка? Він довірився комусь з навколо-наукових ділетантів, яких для себе вважав авторитетними. Не маючи спеціальної історичної освіти і грунтовних історичних знань, Ющенко залюбки підхоплював різноманітні сенсаційні повідомлення, що продукували псевдо-історики для розважання публіки. Якби все обмежувалося фантазіями на теми трипільців-українців, шкоди для нас було би менше. Але озвучення дезінформації про 81 млн. українців на початку 30-х рр. ХХ ст. мало для Україні досить неприємні наслідки. Противники визнання Голодомору геноцидом українського народу досі посилаються на цей сумний випадок. А в соціальних мережах фантастична цифра з’являється регулярно, її часто пропагують нефахівці з найкращих міркувань, не розуміючи при цьому, якої шкоди завдають Україні.
Його джерело знайдено вже давно. У 1931 р. Державне педагогічне видавництво у Москві й Ленінграді випустило у світ навчальний посібник російською мовою “На великой стройке” для третього року навчання у сільській школі. Типове пропагандистське видання сталінських часів, але у ньому допущено хибодрук, що має негативні наслідки. У таблиці, де подано кількість радянських громадян за національністю, цифри наводяться від найбільшої до найменшої. На першому місці там росіяни – майже 78 млн. На третьому – білоруси, понад 4 млн. А на другому – українці – 81 млн. 195 тис. От де і коли вперше з’явилася ця цифра! Набираючи таблицю, працівник друкарні замість трійки (31 млн. 195. тис.) поставив вісімку, а коректор і редактори помилку прогледіли. Натомість наші сучасники-фантазери віднайшли хибну цифру і роздули навколо неї величезну мильну бульбашку.
Перевіряти ж цифри більшість з нас не навчена. Тим більше, думати над ними власною головою. А досить було подивитися матеріали перепису населення СССР 1926 р., щоб побачити – українців тоді нарахували трохи більше 31 мільйона. Тож звідки через п’ять років могло взятися ще 50 мільйонів представників нашої національності? Досить елементарних знань, отриманих у нормальній школі, щоб не піддатися такій примітивній дезінформації. На жаль, досвід показав: совєтська школа виховувала не уміння мислити самостійно, а лише схиляння перед авторитетами. Плоди такого виховання пожинаємо дотепер, і будемо пожинати ще довго. Сучасна українська система освіти зберігає занадто багато рудиментів старої совєтської школи, що загрожує подальшим її відривом від вимог сучасного життя.
Що не зробила школа, мусимо надолужувати самостійно. Найголовніше – це виховувати критичне мислення у кожного громадянина. Без уміння не приймати будь-яку інформацію на віру, а перевіряти її всіма доступними методами, ми приречені бути жертвами дезінформаційних кампаній, які постійно ведуться в умовах інформаційної війни. Некритичне сприйняття всього, що говорять по телевізору або подають у соціальних мережах, підриває суспільство зсередини, заражає його чужими ідеями і примушує діяти в чужих інтересах. Щоб не заразитися, необхідно дотримуватися елементарних правил інформаційної гігієни. Головне з них – не схилятися перед авторитетами, а перевіряти отриману інформацію за різними джерелами, перш ніж передавати її далі.
peredplata
