Прем’єру Чернівецького театру ”Зрадь мене” за п’єсою Володимира Винниченка „Закон” очікували не тільки глядачі. Над її створенням, як зазначала режисер-постановник, народна артистка України Людмила Скрипка, з неабияким ентузіазмом працював увесь творчий колектив.
В результаті з’явився гармонійний творчий ансамбль, в якому кожен доповнював один одного. В цьому проекті вагома лепта – на рахунку художника-постановника зі Львова Наталії Тарасенко, яка не вперше плідно співпрацює з нашим театром. Її сценографія як зазвичай доволі лаконічна, виразна. Цього разу – ще й багатофункціональна та оптимістична. На тлі драматичних подій вона дарує нам певну надію.
Гарною знахідкою у виставі став музичний супровід. Актори Назарій Кавулич, Петро Мегера, Михайло Турик, Олександр Дадус під умілим керівництвом Оксани Рошки стали ансамблем, який сміливо розфарбовував та підсилював мізансцени, виявляв музичні та вокальні здібності, зокрема, соліста Олександра Дадуса.
На щиру подяку за якісну гру заслуговують актори Віктор Барановський (Круглик), Андрій Циганок (Професор Мусташенко), Марія Романова (Люда), Ксенія Король (Інна Василівна), заслужена артистка України Діна Анепська (Марія Андріївна).
Якщо коротко щодо змісту, вистава – про жертовність, про різні аспекти любові – між чоловіком і жінкою, між батьками і дітьми. Це тема вічна, безмежна, вона дає широке поле для творчого її осмислення і втілення. Можливо, тому вистава й була цікавою для різних поколінь. А вона ще й про те, чи є якась межа, за котрою через прикрі помилки двоє закоханих втрачають шанс бути щасливими у шлюбі. Та й інші питання порушено Винниченком: що таке зрада, жертовність. чи людина вправі втручатися в природу, чому щастя таке недовговічне і в чому ж його суть… Втім, ще безліч питань, імовірно, ставили собі й глядачі.
Для частини з присутніх у залі вистава була справжнім відкриттям НЕСПОДІВАНОГО Винниченка – психолога, романтика, лірика, а не лишень полум’яного революціонера, урядовця, політика, як його трактували „з погляду „соцреалізму” у шкільній програмі.
Винниченка хтось влучно назвав володарем душ майбутніх поколінь. Можливо, у цій п’єсі письменник минулого століття достукався до нас тому, що порушував закони моралі, духовні чесноти, виносив на світ Божий приховані проблеми взаємостосунків, які не дуже прийнято обговорювати на загал. А позаяк суть моральних проблем з плином століть майже не змінюється, вони залишатимуться сучасними завжди.
Режиссеру та акторам вдалося філігранно, непомітними деталями, такими, як корекція мови, мобільники тощо інсталювати у сьогодення матеріал, написаний майже сотню літ тому, та ще й у еміграції. Можливо, і завдяки осучасненню вистава прийшлася до душі глядачам.
І вкотре не можу оминути питання почуття міри на кону. Адже тема п’єси дає привід нашпигувати дію надміру еротичними сценами, які приваблюють невибагливого глядача. На щастя, цього не припустилася Людмила Скрипка. Пристрасні сцени були, але вони вирізнялися делікатністю, вирішувалися доволі цікаво, і було їх в міру.
Щоправда, не завадить при цьому більше їх відпрацювати в аспекті пластики, щоб, сприймалися, як мовиться, на одному диханні. Отже тут ще є над чим працювати, як і над виразністю мовлення частини виконавців.
Наразі нинішня прем’єра цілком заслуговує на довге щасливе життя.
Ті ж, хто не встиг або не потрапив на два прем’єрні покази, мають змогу виправити помилку 1 грудня.
Тетяна Кратко
peredplata
