«Україна плюс» у Мілані

 16 листопада 2019 року, у Мілані у стінах мистецької зали на вулиці П’яченца, 22 відбулося перше зібрання філіалу культурної  асоціації «Україна плюс» в регіоні Ломбардія. Всі українці, які  цікавляться розвитком нашої культури та інтеграцією у Італії, мали змогу прийти, послухати, висловити свої ідеї та приєднатись до асоціації. Порядок денний:
1. П’ятнадцятирічна діяльність асоціації. Виконані проекти. Чому ми об’єднались?
2. Можливості та перспективи. Пріоритетні напрямки діяльності. 
3. План роботи на 2020 рік в загальному та безпосередньо в Мілані. 
4. Картка асоціації – чому вона необхідна.
        Пані Ірина розпочала збори, представила президента асоціації «Україна плюс» багатогранну  особистість з великим життєвим та професійним досвідом Тамару Позднякову. Далі зачитала італійською анотацію до книги пані Тамари «Коза і дві буханки”: «Кожен народ пережив певні події у своїй історії, лишень тільки думка про них спонукає біль у ямці та страшенний гнів. Для багатьох українців Голодомор являється однією з болючих тем нашого минулого, за що й досі ми розплачуємось. Є люди, які тільки чують слово голод, то їм стає моторошно. Голодомор 1932- 1933 рр. був актом геноциду українського народу, здійсненого сталінським режимом. Коли запитують у  людей, які вижили під час війни у концтаборах Аушвіцу, що страшніше чи війна, чи голод, то вони відповідають, що голод. Бо на війні вбивають декількох, а голод вбиває всіх без винятку. Прочитавши твою книжку, я майже переконана в тому, що ти взялась за висвітлення цього аргументу з величезною гордістю, завдяки неперевершеній силі волі і любові до життя твоїх дідуся і бабусі. Незважаючи на нелюдські умови життя, вони зуміли прожити гідно та свідомо, виховуючи вас в такому ж дусі! Твої розповіді настільки проникливі і правдиві, що ти просто втілюєшся в образ персонажів і переживаєш разом з ними усю трагічність, та, зрештою, і  веселі моменти, сміючись до сліз. Дякую тобі за такий насичений життєвий досвід, за пережиту трагедію, яка водночас сповнена любов’ю та гідністю. Рекомендую прочитати всім, бо вчить… життю…»
        Далі президент асоціації оголосила хвилину мовчання. Додала: «Так як в кожну четверту суботу місяця листопада в Україні  відзначають День пам’яті жертв голодомору, то ми  вшанували їх. А далі життя продовжується і ми з вами продовжуємо працювати і робити добрі справи.»
     Говорить Ірина, голова асоціації у Мілані: «Кілька слів про нас. Для чого ми об’єдналися? Ось наша команда: Олена- творча, обдарована, креативна особистість, хореограф. Ольга- так званий, енерджайзер (людина, яка повна енергії), знає  вихід з будь- якої ситуації, завжди піднесе настрій і знає як пришвидшити процес виконання. І я, Ірина».
      Додає пані Олена: «Ірина- це наш інтелектуальний центр, наш мозок, якому даш ідею і вона обробить, розкладе все по поличках, розставить всі вірні пріоритети».
       Доповнює пані Ольга: «Якщо хочете щось зробити добре, то скажіть Ірині. Вона не забуде жодної деталі, про все подумує, все організує, все зробить так, як має бути”.
           Опісля пані Тамара доводить до нашого відома, що в Італії вона живе сама. А вдома, на Полтавщині, залишилися: батько- священник, якому 88 років,  3- є дорослих дітей, 2- оє дорослих внуків. Має 2-і вищі освіти: історія мистецтв і станковий живопис та графіка, а також інженер, модельєр- конструктор трикотажного одягу. Тричі в Україні пробувала свій бізнес. Було ательє, але податки та важкі 90- ті роки зробили своє і вона виїхала до Італії.  У Венеції  знаходиться вже 20 років, а 17 з них пропрацювала у будівельному училищі офісним менеджером. Наразі не працює. Нічого, каже, бо це для неї особисто є новий поштовх до нових кроків. Вона письменниця. Вже вийшла друком одна її книжка, про яку ми чули на початку сходин, а інші дві ще готуються до друку. Довідуємось, що вона є особистий лайф коуч (фінансовий консультант). Дізнаємося далі про головне, для чого ми всі тут зібралися, з 2004-го року вона президент громадської організації «Україна плюс». Яка цього року відсвяткувала своє 15-тиріччя.
         «Чому ми вирішили об’єдналися багато років тому? Бо колись давно, коли українці масово почали приїжджати в Італію, то мало хто знав про Україну. Ми сиділи у парках, сквериках, на вокзалах, а італійці приходили і брали на роботу звідти. Професійних доглядальниць взагалі не існувало. Категорія таких працівників була незахищеною: не знали своїх прав, обов’язків. Ми об’єдналися довкола пісні, як не дивно. Але все таки- це був вихід для тих жінок, які вчора були в своїй країні, мали сім’ю, дітей, роботу, робили кар’єру. А приїхавши до Італії, не мали нічого з переліченого. І твій досвід, твій інтелектуальний і професійний багаж виявився нікому не потрібний. Була група жінок, які співали. Ми ось так співаючи, об’єдналися і на основі цього і зробили асоціацію. На початку ми думали лише про співи і про те, щоб бути разом, обмінюватися інформацією. І буквально через місяць ми зрозуміли, що це дуже мало. Ми звернулися до профспілок, нам допомогли з офісом. Нам вдалося відкрити перше «Інформаційне віконечко для іноземців», яке вели українці. Починали практично з нуля. То тепер всі вже знають свої права. Самі ще нічого не знали тоді, вивчали інформацію. Бо коли ти інформований, то ти озброєний. Коли в тебе є інформація, то ти знаєш куди йти, за чим іти і що вимагати чи пропонувати. Наша асоціація проводить курси італійської мови, курси комп’ютерної грамотності, курси громадської активності. Також бере участь у багатьох заходах по всьому регіоні Венето,» – повідує нам головна гостя сьогоднішнього засідання.
      Розповідає далі, що з 2005-го року асоціація «Україна плюс» була засновником першої україномовної суботньої школи «Перша ластівка”. Суботня школа співпрацювала з Міністерством освіти і науки України. Учні в кінці навчального року отримували свідоцтва українського зразка, навчаючись екстерном у суботу в українській школі. П’ятеро з них отримали атестат зрілості, будучи в Італії, а двоє з них закінчили Київський та Львівський університети. Це теж досягнення.«Перша ластівка” пропрацювала до 2015 року. І потім перейшла до Української греко- католицької церкви і отримала назву «Українська школа святого Марка”.
       Додає до сказаного, що за майже 15 років їхній хор народної пісні «Доля” у Венеції та на території регіону Венето дав більше 120- ти концертів. Які на початку були тільки для українського глядача. Крок за кроком вийшли на той рівень, що давали концерти на великих сценах для італійців. Про хор народної пісні, що у Местре, дізнався молодий італійський режисер П’єрлуїджі  Феррандіні і зняв документальну стрічку «Жіночі долі”. У фільмі представлені ностальгічні розповіді українок про свою долю в Італії, а також висвітлено проблеми італійського суспільства. У 2006 році кінострічка була презентована на Венеціанському кінофестивалі у номінації «Документальний фільм».
       Ділиться Тамара Позднякова: «Про асоціацію «Україна плюс» написано щонайменше у 4-ох книжках. Десь більше 20-ти дисертацій на різні теми, як-от: еміграція, голодомор, доля українок- заробітчан…  написані та захищені студентами університету Ка’ Фоскарі, що у Венеції. Студенти приходили до нас, цікавилися як ми живемо, записували, робили інтерв’ю, вивчали, досліджували і писали про нас. Потім журналіст та фотограф Альдо Паван у співпраці із Марізою Бортолетто та за підтримки нашої асоціації зняли другий документальний фільм про життя українських жінок, що емігрували до Італії. Телефільм називається «Україна, життя навпіл” (Щоденники українських жінок). Можна перекласти з італійської мови на українську двояко: життя на половину, або жити, маючи мету, ціль. Кожен інтерпретує по- своєму. Фільм дуже цікавий. Він побудований на подорожі українки з Італії в Україну і повернення її назад. В ньому йдеться про її роботу, про сім’ю, дітей, про суботню школу… Також є серія розповідей, зібраних від українок, що живуть та працюють у Местре.»
      Дізнаємося з її вуст, що гідно представляють Україну колективи на міжнародному етнічному фестивалі «Ритми і танці світу”. Вже 12 років туди приїжджають колективи з України за сприянням та підтримки асоціації. Якщо на початку це були аматорські колективи, то зараз народні, на високому професійному рівні. У червні 2020-го року відбудеться теж цей фестиваль, що буде проводитися під Тревізо і святкуватиме вже своє 25-тиріччя. 
     Далі пані Тамара ділиться досвідом роботи і каже: «І чому об’єдналися? Щоб продовжувати роботу на підтримку наших земляків- українців. Хочеться додати, бо є досвід, є надбання, є багато пропозицій, є багато чого робити, головне, щоби було бажання. Допомагати українцям у самореалізації в італійському суспільстві- ось основна ціль асоціації «Україна плюс». Те, чого досить часто людина сама не в змозі зробити в міру своєї зайнятості, в силу незнання куди йти і що робити. Багато років тому поштовхом для створення організації було те, що колись говорили, що з України до Італії поїхали жінки легкої поведінки. І коли італійці допитувалися, що хто ж ви такі? То це зачепило за живе і я  задавалася собі метою, а саме: підняти імідж українки на високий рівень. Я над цим працювала, працюю і буду працювати. Тому, що ми того достойні. Кожен із нас того достойний, яку б роботу не виконував. За моєю спиною стоїть багато людей, ентузіастів, колектив. І ось я вже 15 років є президентом культурної асоціації. І це нелегко, це велика відповідальність. Ось так і продовжую працювати, творити. Це мені передалося по спадковості. Бо мій батько в свій час був засновником першої в Радянському Союзі Спілки бджолярів. Він заслужений пасічник України. На той момент взагалі ніяких громадських організацій не було. Знаєте, існує така хвороба як ентузіазм. Вона нічим не лікується, з нею народжуєшся і з нею помираєш.»
      Далі пані Ольга провела майстер- клас по фінансовій грамотності. Всі присутні уважно слухали та запам’ятовували інформацію.     
    Осередок міланської асоціації «Україна плюс” створено. Наша команда активно починає набирати свої оберти. Тепер ми, опираючись на досвід асоціації, зможемо плідно працювати. Будемо організовувати різні заходи, розробляти проєкти на формування комунікативної культури між українським й італійським народом…
    «Ми постарається дати можливість молоді  вдосконалити свої знання з української історії та народних традицій. Так, вони ростуть тут, вони будуть знати італійську, європейську культуру. І ми будемо сприяти інтеграції українців в італійське середовище, не забуваючи свого українського коріння. Основний акцент у роботі нашої асоціації зробимо на цьому аспекті,»- сказала пані Олена на завершення. 
       Можливості асоціації « Україна плюс», перспективи, пріоритетні напрямки діяльності, план роботи на наступний рік, картка члена організації… Обговорили, підсумували та визначили наш девіз: «З Україною у серці!»
       У добру путь, командо філіалу асоціації «Україна плюс” у Мілані!
Валентина Ковач, Мілан

Новини Партнерів