Українська письменниця і поетеса Оксана Забужко закликала українців відстоювати українську мову, поки адепти “русского міра” не повбивали всіх україномовних.
Таким чином на своїй сторінці в Facebook вона відреагувала на смерть волонтера Артема Мірошниченка з Бахмуту, якого жорстоко побили за його позицію.
“На смерть Артема Мірошниченка. От і настав “момент істини” – історичний, переломовий. Коли за українську мову вбивали в ОРДЛО – ці жертви ще не мали для нас ні імен, ні облич. Можна було вмістити їх у загальну рубрику “проукраїнські” – і тим затулитись від очевидного факту: так, в остаточному підсумку це “війна за мову” – за картину світу. Москва воює за те, щоб не стало української. А найнадійніший для цього спосіб – убити носіїв. Саме так вони зробили в 1933-му – і число носіїв української мови одразу ж зменшилось на мільйони”, – відмітив ла Забужко.
За її словами, після 1933 року ця війна ніколи не припинялася. І кожен україномовний хоча б раз у житті стикався із цією агресією. Нападали незнайомці, які з ненавистю передражнювали носіїв або зацьковували дітей.
“Кожен із нас може сказати про себе: “Артем Мірошниченко – це я “. Кожного україномовного хоч трошки в житті “били за мову” – в різних формах, з різною мірою дошкульности, хоч і мало кого вже фізично (спасибі Незалежності!)… І ніколи, НІ РАЗУ нікого за те не було покарано. Артем Мірошниченко дивиться в очі нам усім. Від цього погляду вже не затулишся, не сховаєшся. І не відмахнешся (хоча спроби, не сумніваюсь, будуть!) – мовляв, “ах, та то просто гопота”, і де ваші свідки, що то “за мову”? Ми всі свідки – всі, скільки нас є, мільйони україномовних. Ця кров волає до неба. Це обличчя має тепер бути скрізь – на плакатах і значках, футболках і наліпках, впізнаваним кожному. Як постійна пригадка нам усім: цей чоловік загинув за те, щоб українці нарешті перестали боятись своєї мови. А для цього боятись мають ті, хто готовий за неї нас убивати”, – підкреслила Забужко.
За її словами, Україна зобов’язана в інтересах власного виживання продемонструвати на своїй території силу закону, щоб кожен “нащадок вертухаїв”, якого трясе через звук національної мови, “сто разів вкусив себе за язика”.
“А медіа всіх рівнів мають якнайширше висвітлювати перебіг судового процесу – громадської уваги тут має бути не менше, ніж до харківського процесу Зайцевої: іншого способу коли-небудь очиститись від задавненої зарази немає, країна мусить ясно бачити, чим вигодовується її смерть. Бо інакше завтра-позавтра (в перерахунку на роки, не на десятиліття!) вони уб’ють вас усіх – із “провідниками толерантности”, щирими адептами “какойразніци” та всією своєю аґентурою й виконавцями включно. Спробуйте це зрозуміти, поки ще не пізно”, – закликала вона.
Як повідомляв OBOZREVATEL, Артему Мірошниченку було 36 років. Він і його родина допомагали Збройним силам України з перших днів війни. 29 листопада на нього напали в Бахмуті. Два нетверезих підлітки, 16 і 17 років, наздогнали його і почали бити.
Волонтер пережив кілька складних операцій, перебував у комі. Рідні та друзі Артема Мірошниченка переконані, що причиною нападу була його активна проукраїнська позиція.
peredplata
