БИТВА ДИПЛОМАТІЙ

Сучасній українській дипломатії 9-го грудня доведеться витримати дуже непросте випробування. У Парижі відбудеться зустріч лідерів Франції, Німеччини, України і Росії у так званому “Нормандському форматі”. Вона присвячена врегулюванню ситуації на Донбасі. Подібних зустрічей не проводили з 2016 року, і з того часу сталися великі зміни у розкладі сил на світовій арені. Фактично зруйновано антипутінський союз, створений попередньою українською владою. Тому замість скоординованих дій з європейськими союзниками українцям доведеться мати справу з тими, хто намагається отримати вигоду, підіграваючи Путіну. Битва дипломатій обіцяє бути запеклою.

 

Росія переходить у наступ на Заході

Стратегічна мета Путіна – відродження імперії. Росія все більше відстає в економічному і науковому плані від розвинених країн Європи і Північної Америки, але вона має величезні гроші, отримані завдяки високим цінам на свої головні експортні товари – газ і нафту. Значні суми РФ пускає на підкуп західних політиків і журналістів, намагаючись зруйнувати ЄС і НАТО. Якщо вдасться роз’єднати і пересварити західні держави, тоді можна одну за одною підпорядкувати їх своєму впливу. Москві вже вдалося досягти певних результатів.

Американці уважно вивчають російський вплив на свої президентські вибори, завдяки яким вищу посаду у США посів Дональд Трамп. А він суттєво скоротив американські внески в НАТО, вимагаючи від західних європейців збільшити свої витрати на оборону. Це викликало виразне невдоволення. Президент Франції Макрон навіть оголосив, що сталася “смерть мозку НАТО”. Правда, турецький президент Ердоган порадив йому перевірити власний мозок. Така суперечка між союзниками грає на руку Москві. Раділи у Кремлі й тоді, коли дві країни НАТО – Туреччина і США – вступили у гостру суперечку з приводу турецьких акцій проти курдів у Сирії. Чим більше проблем між західними союзниками, тим більше можливостей для кремлівських маневрів на світовій арені.

У Великій Британії розслідується вплив Москви на результати британського референдуму про вихід цієї країни з ЄС. З’являється все більше даних про те, що цей вплив виявився суттєвим. Якщо буде доведене втручання Росії, то можливим стане проведення нового референдуму. А з Франції надходять повідомлення, що російські спецслужби доклали чималих зусиль для роздмухування антиурядового руху “жовтих жилетів”. виглядає, що саме там росіяни добилися бажаних результатів. Президент Франції Макрон уже зробив декілька голосних промосковських заяв. Зокрема, він оголосив, що не вважає Росію ворогом, а справжній ворог, мовляв, лише тероризм. За оцінками же фахівців, саме путінська Росія нині є найбільшим розсадником тероризму у світі.

У будь-якому випадку сучасна Франція зайняла виразно промосковську позицію, і з цим доведеться стикнутися українським дипломатам 9-го грудня у Парижі. Позиція Німеччини там також не виглядає надто прихильною до України. Саме німці дали дозвіл Газпрому на будівництво газопроводу “Північний потік-2”, який позбавить Україну грошей, що вона нині отримує за транзит російського газу до Європи. Зацікавлена Німеччина і у розвитку співробітництва з Росією в інших галузях, що також суперечить українським інтересам. Тому можливий найгірший варіант, коли у Парижі Росія, Франція і Німеччина виступатимуть відповідно до узгоджених позицій, і протистояти їхньому спільному тиску буде дуже непросто.

 

Чого добився Путін на постсовєтському просторі останнім часом

Ще більше вигідних для себе результатів отримав Кремль у сусідніх з РФ постсовєтських державах. Після переможної війни 2008 р. з Грузією він добився того, що в Тбілісі при владі опинилися сили, тісно пов’язані з Москвою. Хоча там продовжуються народні виступи проти цієї влади, вони не мають достатньої сили і авторитетних лідерів, тому росіяни не вважають їх занадто небезпечними для себе.

Вдалося російській агентурі привести до влади вигідний для себе уряд і в Молдові. Тепер у Кишиневі промосковські позиції  займають і президент Додон, і новий уряд. А у Білорусі вже на весь голос говорять про підготовку нових документів, які створюватимуть єдину російсько-білоруську державу. Втім, подібні документи були підписані ще 1999-го року, проте не створено ні єдиного уряду, ні єдиного парламенту, як це було передбачено спільною угодою. Можливо, і новітні розмови про “об’єднання” так і залишаться розмовами, якщо президент Білорусі Лукашенко не захоче ділитися владою з Кремлем.

Найбільшим своїм успіхом кремлівські можновладці останнім часом вважають зміну влади в Україні. І президентські, і парламентські вибори 2019 р. принесли тут перемогу саме тим, кого Путін хотів би бачити на чолі України. Розв’язуючи гібридну війну проти нашої держави, він чудово розумів, що ключ до миру в ній знаходиться в його руках. Щоб укласти мир на вигідних для себе умовах, Україна мусила перемогти. А зробити це вона спроможна, лише  спираючись на могутню антипутінську коаліцію. Її ж новий український (?) президент зруйнував швидко і успішно. Значить, реальним залишився тільки мир на російських умовах.

А вони добре відомі: Донбас повертається в Україну в новому статусі – “автономії”. Зрадникам, катам і убивцям оголошується амністія, з них формуються “правоохоронні органи автономії”. Без виводу російських військ і переходу державного кордону з РФ під український контроль в “автономії” проводяться вибори, після яких формуються місцеві й регіональні органи влади промосковської орієнтації. З “автономії” обираються також депутати до Верховної Ради України, які матимуть змогу заблокувати будь-які  закони, що не відповідають інтересам Москви. Нарешті, відновлення розореного війною Донбасу відбуватиметься за рахунок державного бюджету України – жодних репарацій країна-агресор не платитиме.

Москва розраховує, що такі умови “слуги народу” приймуть, і вся Україна поступово перетвориться на те, чим нині стали так звані ДНР/ЛНР. Хоча київська влада і говорить про те, що вона “захищатиме національні інтереси України”, але хто у реальній політиці вірить словам? Конкретні ж справи свідчать зовсім про інше. А тих, хто може заважати владі, останнім часом “пресують” по повній. За гратами опиняються і бойові генерали та офіцери, і рядові добровольці та волонтери. Судові справи відкриваються проти опозиційних депутатів парламенту, журналістам погрожують встановити жорсткий контроль над ЗМІ. Навіть на соціальні мережі вже починають точити зуби. А депутати від правлячої партії відкрито говорять про “необхідність обмеження свободи слова”, тобто демократії. Здається, клоунократія дещо перецінила свої можливості.

 

З народом рахуватися все-таки доведеться

Дипломати 9-го грудня у Парижі вестимуть нерівний бій, від якого залежить майбутня доля України. Надій на західних союзників після розвалу антипутінської коаліції не залишилося. Але для збереження власної державності найважливішою є опора на свій народ – саме він здатний врятувати і державу, і країну. Як це сталося у 2014-2015 рр., коли добровольці й волонтери прийняли ворожий удар на себе, а за їхньою спиною відродилися Збройні Сили України. І нині в Україні є чимало людей, готових до рішучих дій.

У наступну неділю, 8-го листопада, під офісом президента у Києві збираються українці, які хочуть таким чином тиснути на дипломатів, щоб ті послідовно відстоювали інтереси нашої держави. Люди пообіцяли не розходитися, якщо українська влада програє битву дипломатій. А це означає новий Майдан, результати якого важко передбачити. Миру прагне більшість громадян України, але якого миру? Капітуляція не принесе тривкого миру, навпаки, вона спровокує гострий громадянський конфлікт. А по-справжньому завершити війну може лише повернення Україні всіх окупованих росіянами територій (разом з Кримом), сплата агресором репарацій на відновлення зруйнованого війною Донбасу і покаранння військових злочинців. 

Це найважливіші вимоги тих громадян України, які розуміють цінність збереження власної держави і не погоджуються на чергове перетворення своєї країни на московську колонію. Хочеться вірити, що їх  у нас вистачить для того, щоб примусити владу рахуватися зі справжніми національними інтересами, а не вионувати будь-які забаганки Москви. Битва дипломатій повинна показати, наскільки влада є справді українською, і чи вміє вона захищати інтереси країни та її народу.

 

 

 

Новини Партнерів