Смерть колишнього московського градоначальника Юрія Лужкова знову нагадала про те, що про «російський Крим» та «російський Севастополь» у Росії почали говорити аж ніяк не в 2014 році. Тема «російського Криму» була присутня в політиці цієї країни буквально з 24 серпня 1991 року, коли відразу ж після голосування у Верховній Раді України за Акт про незалежність, прессекретар президента Росії Бориса Єльцина Павло Вощанов нагадав сусідам, що Крим доведеться віддати. І зрозуміло, що зробив він це аж ніяк не з власної ініціативи.
Україні з Кримом постійно «щастило». Пощастило ще до розпаду Радянського Союзу, коли радянське керівництво за допомогою створення самопроголошених республік намагалося зупинити суверенізацію. Саме тоді виникли конфлікти в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії…
А чому не виник конфлікт у Криму? Та тому, що внаслідок конкуренції між союзним і російським лідерами ‒ Михайлом Горбачовим і Борисом Єльциним ‒ Москва хотіла послабити РРФСР, а не Україну, яка РСР. Навпаки, УРСР в розумінні Кремля здавалася «лояльною» республікою, мало не опорою для створення нової союзної держави.
Кримом «зайнявся» вже Єльцин, коли у 1994 році, після обрання президентом автономної республіки відверто проросійського Юрія Мєшкова, фактично почалася спецоперація з сецесії Криму. Адже перемога Мєшкова на виборах означала не тільки його особистий тріумф, а й успіх усіх проросійських сил півострова. Та що там проросійських ‒ російських! Голова адміністрації президента Криму, голова уряду, міністри ‒ всі вони приїхали з Москви. І час у Криму тоді теж став московським ‒ за указом Мєшкова.
Дестабілізувати перші місяці президентства Кучми відділенням Криму було неприйнятно для Кремля
Україні знову «пощастило» лише тому, що Мєшкова обрали президентом автономії 30 січня 1994 року, а 10 липня 1994 року президентом України був обраний Леонід Кучма, якого відкрито підтримували і Борис Єльцин, і тодішній російський прем’єр Віктор Черномирдін. Дестабілізувати перші місяці президентства Кучми відділенням Криму ‒ це було, звичайно, неприйнятно для Кремля. Й Україні не стали заважати з ліквідацією відверто сепаратистського режиму. Так Крим із «кремлівської» теми став кар’єрним сюжетом для політиків «другого ешелону» ‒ тих, хто ще не був при владі, але хотів би її отримати.
Лужков став нерукопожатним в Україні тільки за часів Віктора Ющенка, а ось в епоху Леоніда Кучми його кримські проєкти сприймалися як дивацтва
Юрій Лужков був просто найяскравішим з цих політиків, але були, звичайно ж, й інші. Спекуляція на кримській темі ‒ й особливо на темі Севастополя ‒ завжди дуже благодушно сприймалася російським суспільством, та й українцями не особливо засуджувалася. Лужков став нерукопожатним в Україні тільки за часів Віктора Ющенка, а ось в епоху Леоніда Кучми його кримські проєкти сприймалися як дивацтва, які все одно нічим не закінчаться. Тому що «ми ж брати», який такий Крим!
У Росії ж Лужкова вважали милим диваком з абсолютно іншої причини. Так, багато росіян були готові в будь-який момент погодитися з його уявленнями про «російський Севастополь» та «російський Крим». Однак і Україну вони вважали чимось тимчасовим, випадковим. Ніяка не держава, просто частина СНД, як і Росія. І на розуміння того, що Україна ‒ це інша країна ‒ пішли не роки, а десятиліття. Та й досі велика кількість росіян у це не вірить.
Але коли у 2014 році Володимир Путін ухвалював рішення про анексію Криму, він міг не сумніватися в підтримці російської громадської думки. З точки зору більшості своїх співвітчизників Путін діяв абсолютно логічно: Україна «захоплена американцями», потрібно врятувати хоча б Крим, ну й, звичайно, Севастополь.
Звичайно, насіння російського шовінізму в Криму посадили не Путін чи Лужков. Але потрібно визнати, що такі російські політики, як померлий «господар» російської столиці, роками робили все можливе, щоб це насіння проросло і на кримському, і на російському ґрунті, щоб ні у кого в Росії ‒ і за можливості в самому Криму ‒ не залишалося й тіні сумніву в тому, що «Крим ‒ наш».
В Україні просто воліли цієї наполегливої та кропіткої роботи не помічати.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
-
Віталій Портников
Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.
peredplata
