РЕАБІЛІТАЦІЯ СТАЛІНА

Сучасна Росія швидко повертається у минуле. Все більш популярною у ній стає ідея відродження сталінської імперії, про що відкрито починають говорити навіть державні діячі. Відроджується і риторика часів Сталіна, крім цього, починаються розмови про “виправданість” репресій 30-х рр. Навесні відзначатиметься 75-та річниця перемоги над гітлерівською Німеччиною, і путінська Росія хоче на цьому фоні здобути всесвітнє визнання “єдиної переможниці фашистської чуми”. Проте це у неї не дуже виходить.

 

Відродження сталінської риторики

Недавно спікер Міністерства закордонних справ Російської Федерації Марія Захарова назвала президента України Володимира Зеленського “людиною, що заявляє про себе як про неонациста”. Що ж викликало такі серйозні звинувачення? А те, що під час візиту до Польщі Зеленський констатував відомий історичний факт: Друга світова війна розпочалася внаслідок змови двох тоталітарних режимів. Маються на увазі гітлерівський і сталінський. І саме як наслідок цієї змови став можливим Голокост єврейського населення.

Таку точку зору нині висловлює більшість неупереджених істориків у світі. Адже секретний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939, яким Гітлер і Сталін поділили Східну Європу, показав німцям: у разі нападу на Польщу вони не лише не зустрінуть опору СССР, але і отримають з його боку збройну допомогу. Тому 1 вересня 1939 р. Вермахт і перейшов у наступ, а Гітлер очікував, що назустріч йому негайно рушить Червона армія. Проте Сталін тут перехитрив свого берлінського колегу – він вичікував до 17 вересня і лише тоді заявив, що польський уряд емігрув до Румунії й червоноармійці ідуть на “допомогу братам – західним українцям і білорусам”. Звичайно, збрехав як завжди. Польський уряд ще знаходився на території тодішньої Польщі й міг керувати збройним опором Війська Польського декілька тижнів. Цього часу вистачило би для французької та англійської армій (союзниів Другої Речі Посполитої), щоб перейти у наступ на Західному фронті й розгромити Німеччину, котра не мала достатньо ресурсів для ведення такої війни.

Проте удар Червоної армії полякам в спину прискорив поразку Польської держави. Не “визволяти братів” вона прийшла, а допомагати гітлерівцям в перемозі над слабким противником і захопленням шматка території у переможених. Цей незаперечний історичний факт у сучасній Росії не лише не сприймають, але й називають його констатацію “неонацизмом”. Мовляв, якщо визнати важливу роль Сталіна у розв’язанні Другої світової війни, це виявиться “знущанням над пам’яттю мільйонів радянських людей, які загинули у боротьбі з фашизмом”. Але прості люди не винні у тому, що робив диктатор, вони билися з агресором після того, як Гітлер зрозумів план Сталіна втягнути його у світову війну, а самому лишитися збоку, щоб потім вдарити по значно послабленій Німеччині й зіграти роль “визволителя Європи від гітлеризму”. Для випередження нацисти вдарили першими – 22 червня 1941 р. Плутати сьогодні агресивну політику Сталіна у 1939 р. і опір гітлерівській агресії 1941 року – це традиційна московська політика виправдання злочинів своїх попередників і спроба перекласти на інших відповідальність за ці злочини.

Нині Путін намагається перекласти відповідальністьза розв’язання Другої світової війни на … Польщу! Першу жертву цієї війни. Аргументи ж його взяті з радянської пропаганди 1939 року. За словами  нинішнього “лідера російської нації”, Польща відмовилася задовольнити “досить помірні вимоги нацистської Німеччини”, що й змусило останню розпочати бойові дії. А що тоді вимагав Берлін у Варшави? Насамперед, погодитися з переходом вільного міста Данциг (сучасний польський Гданськ) під німецьку владу. А також віддати Гітлеру так званий “Польський коридор”, тобто смугу польської землі із шляхами сполучення, яка перерізала територію німецької Східної Прусії й виходила до Балтійського моря. Якби поляки погодилися з цією вимогою, то втратили би свій порт Гдиня і статус морської держави з усіма відповідими наслідками. Мали німці до поляків й інші претензії, зокрема – щодо “захисту прав німецькомовних в Польщі”.

За рік до цих подій з подібними “досить помірними вимогами Німеччини” вимушена була погодитися зраджена всіма своїми союзниками нещасна Чехословаччина. Німці спочатку забрали Судети, де переважало німецькомовне населення, а потім остаточно ліквідували і Чехословаччину, включивши до свого Райху так званий “Протекторат Богемія і Моравія”, утворений на чеських землях. Без сумніву, така доля чекала би і поляків, тому вони вирішили боронити свій суверенітет. Безумовно, російські історики, які писали промову Путіна, це чудово знають, але повертаються до пояснень сталінської епохи, щоб зняти відповідальність зі свого вусатого кумира.

Російські політики намагаються використати стару сталінську риторику навіть для пояснення нинішньої ситуації в світі. У Москві очолює Державний комітет РФ з питань освіти і науки такий собі В’ячеслав Ніконов, до речі – онук В’ячеслава Молотова – другої людини у сталінському СССР. Оцей начальник над російською освітою і наукою заявив: “Гітлерівською коаліцією є Європейський Союз, з усіма країнами простору, який працював на нацистську Німеччину”. Нічого собі заявочка! ЄС, виявляється, для нього є “гітлерівською коаліцією”. Цим словам Сталін, мабуть, аплодував би із задоволенням. Він сам обзивав соціал-демократів “соціал-фашистами”, так що нинішні ідейні нащадки сталінського режиму недалеко відійшли від своїх пропагандистських джерел.

 

Спроби виправдати сталінські політичні репресії

Ще наприкінкці 2017 року глава Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації Олександр Бортніков заявив, що сталінські репресії мали “об’єктивну сторону”. Йшлося про знищення так званої “ленінської гвардії” – тих, хто створював більшовицьку партію і займав у ній важливі керівні позицї. За думкою сучасного очільника Лубянки, ці люди були прибічниками Троцького і готувалися відсторонити від влади Сталіна та його “соратників у керівництві ВКП (б)”, ще й планували їх ліквідувати фізично. Бортніков підкреслював, що “змовники мали зв’язки з іноземними спецслужбами” – те, у чому звинувачували Камєнєва, Зінов’єва та інших “старих більшовиків” на судових процесах, розіграних за сталінським сценарієм.

Згадав він і про актуальну нині тему. От його слова: “Велика кількість фігурантів тих справ – це представники партноменклатури і керівництва правоохоронних органів, що загрузли у корупції, чинили свавілля і самосуд”. Простим росіянам такі звинувачення цілком зрозумілі: у сучасній РФ вище керівництво по самі вуха заплямовано саме тим, у чому звинувачують їхніх далеких попередників. Але ж розстріляні у 30-рр. “старі більшовики” були реабілітовані в останній період існування СССР. Невже готується у Москві ще й скасування цієї реабілітації?

Глава ФСБ вів мову лише про репресії проти вищого партійного керівництва та очільників каральних органів у сталінські часи. А основну масу репресованих становили прості люди, особливо селяни. Дісталося й інтелігенції та робітникам, й священослужителям, й командирам і комісарам Червоної армії у невисоких чинах. Чимало з них було розстріляно, ще більше потрапило у табори, де опинилося на становищі рабів, вимушених важко працювати за гнилу їжу. На зеках трималися “вєлікіє стройкі соціалізма”, якими до сих пір пишаються сучасні сталіністи.

Один з таких широмасштабних проєктів реалізувався на Крайній Півночі – так звана Трансполярна магістраль. Для СССР важливе значення мав Північний морський шлях, і за рішенням Сталіна паралельно йому на суші почали будівництво залізниці Чум – Салехард – Ігарка. Її будівництво проходило у 1947 – 1953 рр. Цією залізницею планувалося перевозити добутий на Крайній Півночі нікель на заводи Європейської частини СССР. А ще вона мала сприяти зміцненню совєтської військової потуги у регіоні, який набув великого значення після того, як Совєтський Союз створив ядерну бмбу і почав виробляти стратегічні бомбардувальники для ядерного удару по території США. Найзручніше було завдавати цей удар через Північний полюс, відтак на Крайній Півночі почали будувати військові аеродроми.

Щоб забезпечувати їхні гарнізони всім необхідним, треба було завозити і продукти харчування, і паливо, і багато всього іншого. А навігація на Півночі коротка, потім море вкривається кригою і навіть криголами не завжди можуть подолати цей шлях. Тому розраховували більше на залізницю. На її будівництві працювали до 80 тисяч ув’язнених, які потрапили у нелюдські умови. Узимку температура повітря опускалася до 40 градусів Цельсія, а влітку людей заїдав так званий “гнус” – величезні зграї комарів. За провини зеків роздягали догола і прив’язували до стовпа, віддаючи їх на поталу цьому гнусу. Приблизно через дві години людина вже була мертва. Смертність на будівництві траси була величезною.

Укладені взимку на вічну мерзлоту колії з настанням короткого північного літа руйнувалися – мерзлота розмерзалася і перетворювалася на болото. Доводилося все починати спочатку. Відразу після смерті Сталіна це безперспективне будівництво було припинене, нині від тієї магістралі мало що залишилося. Але у Москві знову заговорили про відновлення її будівництва – мовляв, сучасні технології дозволять довести його до кінця. Справа у тому, що боротьба за Арктику загострюється: у зв’язку з потеплінням клімату там вже рентабельно добувати корисні копалини. Росія ж прагне першою захопити якомога більше, щоб продовжити своє існування за рахунок продажу сировини.

Але існує одне “але”. Навряд чи багато людей захоче їхати на будівництво Трансполярної магістралі. Кому ж там працювати? Не виключено, що в умовах реабілітації Сталіна ставку зроблять на перевірений метод – відправку на важкі й небезпечні роботи ув’язнених. Тим більше, що у сучасній РФ потрапити за грати все легше, і проблем із поповненням запасів робочої сили виникати не повинно. Варто задмислитися над цим українським прибічникам “дружби з Росією” – ідеалізація росіянами сталінських часів веде до відродження всіх тих жахів, що приніс сталінізм всім народам коишнього СССР.

 

 

 

 

 

Новини Партнерів