У Центральній та Північній Європі ніч з 30 квітня на 1 травня називають Вальпургієвою. До прийняття християнства першого травня відзначали прихід справжньої весни, а в ніч перед святом палили вогнища і влаштовували розгнуздані оргії, щоб цим дійством “підвищити родючість землі”. Християни ж вважали, що у цю ніч відьмиг злітаються на шабаш, а неприкаяні душі померлих блукають серед живих. Існує повір’я, що у Вальпургієву ніч слабне межа між світами живих і мертвих, і мертві можуть втручатися у події, що відбуваються у світі живих. У сучасній Росії створено псевдо-релігію, котра отримав назву “побєдобєсія”, і в ній існує культ смерті “за Родіну, за Сталіна”. Кульмінація ритуалів цього культу наступає 9 травня, коли Росія святкує “День Великої Перемоги”.
У Москві доходять до маразму
Друга світова війна завершилася 2 вересня 1945 р., коли представник Японії – останньої з союзниць гітлерівської Німеччини, підписав акт капітуляції своєї держави на борту американського авіаносця “Міссурі”. Цього року виповнюється 75 років з того історичного моменту, і світ готується його урочисто відзначити. Втім – не весь світ: Росія відзначатиме завершення Другої світової війни 3 вересня, Чому? А тому, що у 1945 р. товариш Сталін, отримавши 2 вересня повідомлення про капітуляцію Японії, вирішив святкувати цю подію наступного дня. А сучасні господарі Кремля недавно заявили, що і війна завершилася саме 3-го, а не 2-го вересня. Нічим не обмежена влада настільки затьмарила їхні мізки, що ці діячі вважають себе володарями не лише сучасності, але і минулого. Маразм, на жаль, хвороба невиліковна…
Особлива увага до осінньої річниці цьогоріч пов’язана з об’єктивними обставинами. День Перемоги Росія святкувала 9 травня, але через карантин провести заплановані заходи у травні неможливо, довелося навіть військовий парад перенести – поки що точно не відомо, на яку дату. Можливо, на 24 червня – у 1945 р. саме цього дня у Москві відбувся Парад Перемоги. Мало хто нині знає, що до нього було проведено парад військ Антигітлерівської коаліції в Берліні, про який в СРСР намагалися не згадувати. Адже у совєтській міфології всю славу переможців намагалися закріпити лише за Червоною армією, а союзників лише сварили за те, що ті спеціально “затягували відкриття другого фронту, щоб СССР був максимально послаблений у війні з Німеччиною”. До речі, західні історики вважають другим фронтом саме Східний – адже на Заході фронт проти гітлерівської Німеччини виник ще 3 вересня 1939 р., коли у війну проти німців вступили Велика Британія і Франція. Доки СССР допомагав Гітлеру продовольством, нафтою та іншими стратегічними матеріалами воювати із західними країнами, британці відчайдушно боронили своє небо від літаків Люфтваффе, а військово-морський флот Великої Британії топив одне за одним німецькі судна, що везли сировину для своєї військової промисловості. І вступав у важкі бої з кораблями Крігсмаріне.
Нині весь світ 8 травня згадує загиблих у Другій світовій війні й віддає шану тим, хто переміг гітлерівців. Але Росія наступного дня святкує “Велику Перемогу”, хоча капітуляція Німеччини була підписана саме 8 травня. Це характерно для російського трактування історії: ігнорувати об’єктивну реальність, а виходити з власних уявлень про те,”як повинно бути”. Головним дійством їхніх святкувань традиційно був військовий парад на Красній площі у Москві, але нині епідемія коронавіруса завадила звичному дійству. Довелося скасувати й чимало інших масових заходів з тієї ж причини.
Натомість до свята підготували інші “подарунки”, серед яких є такі, котрі за своїм ідіотизмом виглядають неперевершиними. Наприклад, випустили туалетний папір “Партизанський”, на рулонах якого намальовано “народних месників”. У продаж поступили чоловічі труси ціною 200 рублів, на яких спереду написано: “Я – русскій солдат”. Невже російський вояка деградував вже настільки, що його зробили синонімом того самого органу, який прикритий цими червоними трусами? Щоб було ще цікавіше. поруч з написом розмістили картинку, на якій зображений епізод бою … американських солдатів у В’єтнамі! І тут маразм зашкалює.
Нарешні, ще один “подарунок”, у авторів якого також не все в порядку з головою. До ювілею перемоги над Німеччиною випущені в Росії не лише традиційні ювілейні медалі для нагородження тих, хто мав якесь особисте відношення до цієї історичної події. Учасників війни залишилося дуже мало – вік бере своє. наймолодшим фронтовикам вже понад 90 років. А в РФ традиційно цього дня влаштовують багатотисячні марші, на які вже й ходити нема кому. Відтак встановили нову нагороду: медаль “Родичу загиблого у війні”. Це означає – якщо прадід загинув на фронті чи в партизанському загоні, його правнук отримає цю нагороду криваво-червоного кольору, начепить її на груди і відправиться на черговий “марш безсмертного полку”. Цікаво – а скільки поколінь нащадків загиблих отримуватимуть такі дивні нагороди?
Культ “радянщини” у “побєдобєсії”
У Москві готується відкриття нового собору, призначеного перш за все для проведення релігійних обрядів на честь військових перемог СССР. Фахівці відзначають, що він значно ближче до язичницьких храмів, ніж до православних церков. У язичницьких храмах Стародавнього Риму були зображення римських імператорів, яких за життя проголошували богами. У новому соборі в Москві є зображення Путіна в оточенні вищого російського начальства. Не забутий там і перший “червоний імператор”: на одній з мозаїк, що присвячена параду Перемоги в Москві 1945 року, видно обличчя Сталіна. Стіни собору прикрашені великими копіями військових орденів СССР, основою яких є п’ятикутна зірка – символ , який у християнстві протистоїть хресту. У Стародавньому Римі п’ятикутна зірка була атрибутом бога війни Марса, а таку перевернуту зірку нині вважають знаком Сатани. І схрещені серп і молот на військових орденах сталінських часів у православних християн не викликають позитивних почуттів, лише виникає у них питання: чи місце знакам войовничих безбожників-більшовиків у православному храмі?
Путінська Росія не може пишатися якимись видатними здобутками в науці, культурі, економіці. Тому причини для своєї надмірної гордості росіяни вишукують у “героїчному минулому”. Найбільш придатною для цього Кремль обрав перемогу над гітлерівською Німеччиною, яка була здобута Антигітлерівською коаліцією 75 років тому. Внесок союзників у спільну перемогу замовчується або применшується, а весь її позитив сучасні росіяни присвоюють собі. А коли значення історичної події роздмухується до величезних масштабів, необхідно постійно додержуватися звичних ритуалів, і час від часу вигадувати щось нове – бо старе швидко набридає.
Цього року у звичний хід подій втрутилася пандемія коронавірусу, яка примусила вносити корективи у задумане раніше. Коли у часи СССР виникали непередбачені неприємності, то спецслужби відразу починали шукати “шкідників” і “ворогів народу”, які й наробили лиха. За старою звичкою, у сучасній Росії звинувати США у тому, що “кляті піндоси” виростили у секретній лабораторії вірус COVID – 19, і почали ним заражати весь світ, щоб скоротити його населення в інтересах американських же мільярдерів на чолі з Рокфелером.
Правда, дехто в Росії шукає винуватців не лише в США. Є там ще така цікава персона – настоятель Середньоуральського жіночого монастиря схіігумен Сергій (Ніколай Романов). Той заявив, що жодної пандемії немає, а її вигадали “діти Сатани, щоб не пускати російську людину до храму”, і прокляв тих сатаністів. Тут же запропонував простий метод боротьби з “вигаданою епідемією”: “вислати всіх жидів в Біробіджан або на острів Маврикій…” Отакої! Чорносотенець виступив у всій своїй “красі”, і не зустрів відповідного реагування з боку правоохоронних органів.
Відомий журналіст Олександр Невзоров сказав про біографію цієї персони наступне: “Сергій мотав 14 років суворого режиму за убивство з особливою жорстокістю, кражі й пограбування”. А нині він є духовником російської депутатші Н. Поклонської, яка до 2014 року працювала в прокуратурі Криму й відразу перебігла на бік путінських “зелених чоловічків”. Нині бере участь в “Маршах нескореного полку” з портретом такого “учасника Великої Вітчизняної війни” як … останній російський імператор Ніколай ІІ. Що ж, “Побєдобєсіє” давно вийшло за будь-які межі розумного, і куди воно заведе Росію, навіть уявити собі важко.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
