ІМПЕРІЮ НЕ ВІДРОДИТИ!

 
Путінська ідея відродження СССР у самій Росії поступово втрачає прихильників, але в деяких незалежних державах, що утворилися на руїнах ленінсько-сталінської імперії, ще користується певною підтримкою. Так, соціологічні опитування в Україні показали: близько третини населення нашої країни ностальгує по совєтським часам. Люди пам’ятають, як за часів Брежнєва вони мали “впевненість у майбутньому”, сірий хліб продавався по 16 копійок за буханець, а комунальні платежі у порівнянні з нинішніми виглядали мізерними. Правда, вони не замислюються над тим, звідки бралися такі блага, і чому вони зникли несподівано для мільйонів мешканців найбільшої за територією держави світу.
 
А у громадян сучасної Росії ідея відродження СССР асоціюється з Путіним, авторитет якого у суспільстві швидко падає. Життєвий рівень більшості росіян знижується, грошей у держави вже не вистачає на підтримання нормального стану систем охорони здоров’я та освіти. Воєнні авантюри, що провокуються Кремлем, вимагають величезних затрат. За підрахунками російських економістів, лише утримання окупованої частини Донбасу обходиться бюджету РФ у 150 мільярдів рублів на рік. А є ще Крим, котрий замість омріяних Москвою прибутків від туризму приносить лише значні збитки через міжнародні санкції та перетворення півострова на величезну військову базу.
 
Головне джерело наповнення російського бюджету – експорт енергоносіїв. Проте падіння світових цін на нафту позбавило росіян багатьох мільярдів доларів, на які розраховувала влада. Дуже непроста ситуація складається і на світовому газовому ринку, де постійно зростає конкуренція. Зовсім недавно Туркменістан, що має значні поклади природного газу, домовився з Азербайджаном про експорт свого продукту в Європу азербайджанським газопроводом, що йде через Грузію в Туреччину, і далі – в європейські країни. Москва негайно зробила висновки і примусила свого союзника у Закавказзі – Вірменію – нанести удар по азербайджанській території. А Вірменія і Азербайджан вже впродовж тридцяти років знаходяться у стані війни через територіальний спір про приналежність Нагірного Карабаху з етнозмішаним населенням. Проте новий удар вірменські війська нанесли не там, а в районі Товузу, претензій на який Єреван ніколи не висував. Чому саме там? А тому, що приблизно в 20 кілометрах від місця боїв проходить той самий газопровід, і захоплення пануючих висот на місцевості дозволило би справжнім ініціаторам нинішнього збройного конфлікту – росіянам – тримати цю стратегічно важливу магістраль під своїм контролем. 
 
Втім, азербайджанці нанесли сильний контрудар і зупинили просування вірменських військ. На стороні Баку виступила і Туреччина, яка заявила, що надасть “допомогу братам-азербайджанцям, як у 1918 році”. У Кремлі відчули небезпеку – турецькі війська нещодавно вщент розбили росіян у Сирії та Лівії, і знову вступати у бій з ними “доблесні російські полководці” не наважуються. Москва у черговий раз кинула напризволяще свого вірменського союзника і миттєво вийшла з конфлікту, який сама ж і спровокувала. Рядовим громадянам Вірменії подібні конфлікти зовсім не потрібні, вони хочуть жити у мирі з усіма сусідами, відтак ставлення до Москви у вірменському суспільстві помітно погіршилося. Але Путін на такі “дрібниці” особливої уваги не звертає. У нього всередині своєї країни відбуваються більш тривожні процеси.
 
Останньої неділі на вулиці далекосхідного Хабаровська вийшло близько ста тисяч демонстрантів, які протестували проти Путіна особисто, і проти політики Москви в їхньому регіоні. Тиждень тому у Хабаровську маніфествувало близько тридцяти тисяч людей, накал боротьби зростає на очах. Підтримку цим демонстрантам відкрито висловлюють у Владивостоці й в уральському Кемерово. На останній акції протесту у Хабаровську було дуже багато прапорів досить незвичної форми – біло-блакитних из зеленим трикутником біля древка. Правда, історики швидко зрозуміли, що це за символ.
 
У 1913 р. на Далекому Сході Російської імперії більшість населення – 60 % – складали етнічні українці. Цю землю вони називали “Зеленим Клином”, і коли в Росії вибухнула революція, проголосили там Українську Далекосхідну Республіку. Прапором її став жовто-блакитний із зеленим трикутником біля древка – символом українського Зеленого Клину. Нині на цьому прапорі жовту смугу замінили білою, взятою із прапору незалежного Сибіру, прибічники якого також останнім часом заявляють про себе в Росії. Як сибиряки, так й їхні сусіди-далекосхідники вважають, що Москва нещадно грабує їхні території, вивозячи звідти величезні природні багатства, а взамін не дає майже нічого.
 
Натомість у Москві відразу почали шукати “іноземний слід” у таких подіях, і негайно заговорили про “українські спецслужби”. Але нині на Далекому Сході українців залишилося зовсім мало – згідно офіційній статистиці, лише 2,8 % всього населення краю. Натомість постійно зростає кількість китайців, чимало з яких отримують російське громадянство. Якщо раніше вони намагалися вести себе тихо і непомітно, то останнім часом ситуація докорінно змінилася. Нещодавно керівництво газпромівського заводу в місті Амурі, де практично стовідсотково працюють лише китайці, затримало їм виплату зарплати. У відповідь робітники не просто застрайкували, а вщент разнесли завод, завдавши тим самим “Газпрому” збитки, що значно перевищують суму невиплаченої зарплати. Влада ж вимушена була “проковтнути” це – Путін боїться загострювати відносини з КНР. Він надіється, що китайці виручать його грошима у скрутний момент. Але ці “друзі” вміють кидати не гірше від кремлівських шахраїв. Там більше, що Пекін майже не приховує своєї зацікавленості у “поверненні Китаю територій, втрачених ним на користь Російської імперії”. А це землі практично від Тихого океану до Уральських гір.
 
Виступи мешканців Далеко Сходу проти самовладдя Москви зустріли розуміння і підтримку у Татарстані, Дагестані й деяких інших регіонах сучасної РФ. Як в таких умовах Путін планує “відроджувати імперію”, відомо лише йому. Створення імперій завжди супроводжується великою кров’ю і стражданнями значної маси людей. На жаль, “совкофіли” цього не розуміють, вони лише пам’ятають хліб по 16 копійок і “дуже смачний пломбір”. А помирати за примарну ідею кремлівського упиря вони не готові. Тому й будуть до кінця свого життя згадувати смачний пломбір і дешевий хліб, які назавжди залишилися у далекому минулому.
 
Ігор Буркут, політолог
 

Новини Партнерів