Катерина Білокур — дивна жінка: по силі духу, таланту, працьовитості. І як складно й водночас дивно склалося її життя. Фактично Катерина ніби прожила два життя одночасно. Одне — життя української селянки, сповнене труднощами та турботами. Друге — натхненне життя художниці, насичене яскравими фарбами та захоплююче красою навколишнього світу.
Життєвий шлях
Вважається, що народилася Катерина Білокур 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Сім’я настільки не пестила дівчинку святами, що навіть дату народження вона не запам’ятала — її приблизно вирахували по святках. У селі Богданівка Полтавської губернії (зараз — Яготинський район Київської області) її батько мав будинок, дві з половиною десятини землі, худобу, а значить, роботи було багато і лягала вона на плечі всіх членів сім’ї з малих років.
Коли Катрусі було близько 6 років, батько з дідом стали вчити її читати. І тут талант дівчинки зіграв над нею злий жарт. Своїми здібностями вона явно перевершила «вчителів», тому батько вирішив, що освіти для дівчинки досить, і замість школи посадив дочку за прядку. Ну хоч читати не заборонив, так що подальших знань Катерина набувала самостійно.
 |
| Білокур за роботою в своїй хаті-майстерні. Село Богданівка 1950-ті рр. |
«Прала, ткала, білила, копала, садила, збирала і всю роботу робила, а в прогалинах між цією справою вчишся малювати», — так згадувала Білокур своє дитинство. Малювати Катерина намагалася в кожну вільну хвилинку, але сім’я не підтримувала її захоплення — рідні вважали таке заняття марною й непотрібною тратою часу і припиняли різками.
«У будні мені малювати заборонялося. Дозволялося робити, що хочу, лише в неділю, після обіду». Ось тільки малювання було її найсильнішим захопленням. Настільки сильним, що після відмови від заміжжя, її односельці стали вважати Катерину «не від світу цього».
У 1922 році Катерина спробувала вступити в Миргородський технікум художньої кераміки. Але без атестата про освіту ніхто навіть не став дивитися її роботи. Саме в цей час в селі організували самодіяльний театр, і дівчина з захопленням малювала декорації, а потім і грала на сцені. У 1928 році Катерина знову спробувала розпочати навчання — у Київському театральному технікумі, але і там без атестата її не прийняли.
Бажання малювати все дужче й дужче притягує її. Катя сама робила собі пензлики, сама вигадувала рослинні фарби, ткала полотна для картин. І все це всупереч рішучому протистоянню батьків! Восени 1934 року Катерина дійшла до такого відчаю, що стрибнула в крижану воду. Тільки після цього батьки трохи почали рахуватися з її бажанням малювати.
З листа Катерини: «Кажу батькові й матері: «Далі відкладати не можу, а буду вчитися малювати». Батько подивився на мене так, ніби я йому сказала, що поставлю сходи і полізу на місяць. «Так де це чувано, щоб неосвічена баба-селянка раптом стала художницею? Та такого ще білий світ не бачив!» — «Ну, якщо не бачив, то нехай і таке побачить», — відповіла я, витираючи сльози. «Ну малюй, будь ти проклята! Лайки та слова ти не слухаєш, а бити я втомився». З таким ось благословенням я і стала вчитися малювати. Копала, садила, полола, збирала, пряла, ткала і всі справи робила, а в проміжках малювала. І за це мене звали… паразитом і ледащо».
Визнання!
Визнання прийшло до Катерини Білокур абсолютно несподівано. У 1940 році почула вона по радіо пісню Оксани Петрусенко, і так зачарував її той чудовий голос, що Катерина написала співачці лист-сповідь, вклавши в конверт одну зі своїх робіт. Співачка звернулася за допомогою до полтавського Будинку народної творчості, і звідти до Богданівки приїхав представник. Захоплення роботами було настільки велике, що в Полтаві було негайно організовано виставку робіт Катерини Білокур.
Вперше Катерина отримала такий величезний успіх, вперше вона побувала в Києві і Москві, відвідала художні виставки та галереї. І вперше їй не заважали творити, навіть виділили маленьку кімнатку під майстерню! Потім була війна, окупація. Велика частина робіт Катерини згоріла разом з полтавським музеєм. Зате після війни вона малює як одержима, створюючи щороку по шедевру. У 1954 році три її роботи («Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле») потрапили на міжнародну виставку в Парижі.
Пабло Пікассо, який до цього не жалував сучасного йому мистецтва, був зачарований роботами українки. Невідомо, що більше вразило знаменитість — «геніальність» (за його словами) робіт, або те, що їх автор — самоучка.
Очевидно, роботи Білокур настільки підкорили французів, що картини були викрадені, незважаючи на охорону. І не знайдені досі.
Незважаючи на світову популярність, Катерина Білокур залишається простою селянкою, з важким побутом, хворими ногами і старенькою мамою на руках. У 1960 році Катерина починає в листах скаржитися на біль у шлунку, але лікується тільки «домашніми» засобами. Навесні 1961 р. помирає 94-річна мама художниці, і тільки після цього Катерина дозволила собі поїхати в лікарню. 10 червня їй було зроблено операцію, але як виявилося, вже марну.
Чарівний квітковий світ Катерини Білокур
Серед робіт Катерини Білокур є портрети односельців, пейзажі, натюрморти, олівцеві начерки, але найбільшу частину серед них складають композиції з квітів. Ніхто ніколи не вчив Катерину малювати, і можливо, саме тому її роботи такі самобутні і неповторні.
Неймовірно реалістичні — художниця ретельно виписує не тільки кожну тичинку квітки, але і кожну жилку на листку. І водночас це фантастично одухотворені хороводи живих квітів. Живих, тому що Катерина ніколи не зрізала — не вбивала — квіти, а малювала їх з натури, як бачила. А побачити красу художниця могла в усьому — навіть в буденних речах — у зібраних плодах, горіхах, плетінні гороху, польових квітах. Вона вміла побачити і передати сонячну красу рідної природи, теплоту її фарб.
«Звідки такий артистизм у простої селянської жінки, таке тонке естетичне почуття, така принадна, майже магічна сила закладеної в картинах духовності?» — дивувався Олесь Гончар.
Подивіться, як захоплено передано крихкість і непереборна життєва сила квітів в першій післявоєнній роботі («Квіти на блакитному тлі», 1942–1943). Який «Вальс квітів» чується вам у картинах Катерини Білокур — Чайковського, Штрауса, Шуберта?
peredplata
