У московському аеропорту був затриманий російський опозиціонер Навальний, який повернувся з лікування в ФРН. Арешт відбувався демонстративно, без будь-яких натяків на законність. Що можна говорити про норми кримінально-процесуального кодексу, коли затриманого негайно завели до поліцейського відділку, де вже сиділи судді й відразу розпочався суд, щоб визначити, на скільки часу запроторити його за грати. Таке відверте порушення елементарних прав опозиціонера викликало хвилю протестів у багатьох країнах, де шанується законність і позбавити людину свободи без серйозних на то підстав майже неможливо.
На жаль, на постсовєтському просторі залишилося дуже багато того, що десятиліттями практикувалося у тоталітарному СССР. Відроджуючи імперію, Путін відроджує і масові репресії проти тих, кого підозрює у спробі опиратися реставрації старих совєтських порядків. І не лише в Росії таке відбувається. Сучасна Білорусь демонструє грубе порушення прав людини: тих, хто протестує проти узурпації влади Лукашенком міліціонери затримують, нещадно катують
і кидають за грати. А з Білорусі до України все частіше емігрують ті, хто вже не може жити в умовах режиму, котрий все більше нагадує якийсь гібрид сталінізму з гітлеризмом. Коли їх питають, чому обрали саме Україну, то чують у відповідь: у вас є свобода, якої не маємо ми.
Мається на увазі насамперед свобода слова, яку в Білорусі згорнув режим Лукашенка, а в Росії – режим Путіна. В Україні ми ще можемо критикувати владу і навіть пропонувати варіанти вирішення проблем, які відрізняються від запропонованих президентом або урядом. Інша річ, що влада не звертає уваги на ці пропозиції, бо вважає себе достатньо компетентною у всіх питаннях. На жаль, в країні не створено ефективного зворотного зв’язку між владою і громадянським суспільством – це релікт ще старих совєтських часів. Жоден з українських президентів такої системи не створив, хоча від них і лунали слова на зразок “почую кожного!”
Свобода слова – основа інших свобод у суспільстві. Але з іншими у нас справи складаються кепсько. Особливо зі свободою підприємництва, на яку ведуть постійний наступ олігархи і залежні від них чиновники. В умовах карантину дрібний і середній бізнес опинилися в дуже непростій ситуації, вихід з якої буде лише після закінчення епідемії.
Свобода нерозривно пов’язана з відповідальністю – вільна людина звикла відповідати за свої слова і дії. Вона законослухняна і добре знає свої права і обов’язки громадянина. Суспільство. що складається з таких громадян, відрізняється високо правовою і політичною культурою. Шкода. що сучасному українському суспільству до такого ще далеко. Олігархічно-кланова система, що панує у нас, зовсім не зацікавлена у громадянах, здатних ефективно захищати свої право. Їй потрібні бідняки, готові за шматок хліба і кілограм гречки проголосувати за висуванців цієї системи, і тим самим зберегти стару систему навічно.
Українці двічі піднімалися на революції, щоб зруйнувати злочинну систему. На жаль, поки що не вдалося. Але завоюванням революцій є свобода слова, і зберегти її – важлива задача. Реставрації найгіршої політичної моделі. створеної за часів Януковича, іде в Україні повним ходом. Не дозволити це зробити силам ворашнього дн – завдання активної частини українського суспільства. Інакше втратимо свободу – а вона є найвищою цінністю для сучасної людини.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
