Є в Кремлі діяч на прізвище Пєсков. В основному він озвучує те, що мав сказати Путін, але з якихось причин цього не зробив. Днями Пєсков заявив, що Україна “є частиною русского міра”, тому що в ній проживає багато росіян і так званих “російськомовних”. В унісон йому лідери проросійської партії ОПЗЖ говорять, що Україна складається з “різних шматків” з різною історією, тому, мовляв, має перетворитися на федерацію. І різко виступають проти державності української мови, вимагаючи для російської в нашій країні якогось особливого статусу. Дуже хочуть заштовхати нас до того самого “русского міра”.
А що нам там робити? Маємо власну мову, власну культуру. Цінності нашого народу такі ж, які впродовж століть були вироблені в Європі. Для нас найважливішою є свобода, тоді як в Росії вона до суспільних пріоритетів не відноситься. Українці звикли шанувати права один одного, тоді як в Росії існує культ сили і верховного правителя, воля якого вище будь-яких прав його підданих. Від Золотої Орди московити перейняли преклоніння перед насильством і намагаються вирішувати складні внутрішні та міжнародні проблеми, спираючись на грубу силу.
Ось і в “русскій мір” намагаються загнати нас силою. Останніми днями на Донбасі загострилася ситуація, побільшало обстрілів, і майже щоденно українські війська несуть втрати. А у Києві на Банковій їх помічати не хочуть – там ще роблять вигляд, ніби продовжують вірити у примарне “перемир`я” з агресором. Про яку “тишу на фронті” можна говорити в умовах загострення ситуації?
Україна хоче підключити до врегулювання на Донбасі нових міжнародних гравців – США і Польщу. Росії ж це не вигідно, і вона намагається переконати світ, що саме українська сторона порушує вже досягнуті раніше домовленості про врегулювання. Проте українці ретельно фіксують всі російські провокації й негайно ставлять про них до відома спостерігачів ОБСЄ та міжнародну громадськість. А злочини путінського режиму у світі вже відомі, і самого Путіна авторитетні зарубіжні політики попереджають про неминучу відповідальність. Все частіше лунає слово Гаага – саме у цьому місті працює міжнародний трибунал, перед яким доведеться відповідати “лідеру російської нації”.
Захід вимагає від нього негайно звільнити російського опозиціонера Навального, якого під надуманим звинуваченням запроторили у виправну колонію. Такі ж вимоги висувають і демонстранти в самій Росії – а останніми тижнями там відбуваються масові виступи, учасників яких поліцейські нещадно лупцюють і кидають за грати. Камери вщент забиті затриманими –
там, де мали утримуватися вісім ув,язнених, знаходяться двадцять вісім!
Люди протестують також проти падіння свого життєвого рівня. А він невдовзі ще знизиться: бездарна політика Путіна веде до того, що на РФ Захід накладає все нові й нові санкції. Їхнім наслідком і є зниження життєвого рівня рядових громадян. На їхні плечі влада перекладає всі тяготи, викликані дією цих санкцій. Натомість себе ні в чому не обмежує. Наприклад, не встиг світ прийти в себе від інформації про палац Путіна в Геленджику вартістю у понад сто мільярдів рублів, як ще один розкішний палац Владіміра Владіміровича журналісти знайшли в Криму…
Отаким є сучасний “русскій мір”, частиною якого нас хочуть бачити не лише у Кремлі, але і деяких українських кабінетах. Горе-політики пропутінської закваски не помічають, що своєю недолугою діяльністю вони забезпечують собі місце в каютах третього класу російського “Титаніка”, який готується до свого останнього рейсу. Зміна президента у Вашингтоні нічого доброго Кремлю не віщує. І в Європі зростають антипутінські настрої. Дехто з аналітиків стверджує, що до 2024 року повинна відбутися кардинальна зміна на самому політичному Олімпі в РФ. Якою вона буде, прогнозувати важко. Але до неї Кремль ще дров наламає чимало. Коли в РФ загострюється ситуація, Путін вдається до військових авантюр. Нам необхідно бути готовими до нових провокацій на Донбасі. Досить слухати казки про “мир”, який нібито можна досягнути, “припинивши стріляти”. Навпаки, необхідно на постріли врага відповідати адекватно, і противник має затямити: українські снайпери свою справу знають, їх краще не чіпати. І до нас нема чого пхатися зі своїм “русскім міром” – український світ набагато цікавіший, добріший, і красивіший!
Ігор Буркут, політолог
peredplata
