«БРАТ» (част.І).

Село Чорнівка. 1913 рік. Вечоріло. Дівчата, побачивши, що на данцеві почалася бійка, стали розходитися.
– Відчепись від моєї Анички, телепню ! – кричав парубок Додик Нірону – іншому парубку з нижнього кута села, який притиснув його до землі і бив кулаком в обличчя.
Додик, не здавався. За мить парубок скинув з себе Нірона і вже він завдавав удари в обличчя своєму кривднику. У Мирона Паскала (Нірона) потекла кров з носа. У Георгія Шкраби (Додика) була пошкоджена губа та порвана кожушинка. Святкові сорочки з курунками* та білі портяниці* хлопців були обкочені у порохах та забруднені зеленою травою.
– Якщо ще раз тебе побачу біля Анички, я тобі ноги переламаю, мерзото ! – вже Нірон лаявся на Додика.
Парубки, які обступили та дивилися на бійку, почали розтягувати забіяк. Додик та Нірон, як їх називали в селі люди, яким було по 19 років, завжди билися, коли здибалися. І все через місцеву красуню – дівчину Аничку Боднар, яка у свої 15 років, була надзвичайно гарною дівчиною. Її русяве чорне волосся, яке переливалося та блищало зірочками нічного неба, її овальне обличчя, карі очі, брови, губи, її витончене дівоче тіло, зводило з розуму Додика та Нірона.
Георгій Шкраба жив з мамою Анастасією. Вона довго не могла мати дітей. Лише у 46 років вона народила Додика і дуже раділа та опікувалася ним. Батько Василь помер, коли хлопчикові було лише три роки. Додик виріс дуже добрим та гарним хлопцем. Його мати так і не наважувалася вийти ще раз заміж, через те, що боялася, що новий чоловік буде збиткуватися* над її дитиною. Вони мали 50 фальчів городу, тримали корову. Анастасія здебільш працювала по найму у Марії Ростоцької, дочки чорнівського землевласника Бернарда Розенштока.
Мирон Паскал був із заможної родини. У батька було 5 гектарів землі, мали велике господарство. Хлопець ні у чому не мав потреби – жив, як кажуть «на широку ногу». Через багатство виріс доволі пихатим парубком. За ним «бігали» дівчата, багато з них хотіли зустрічатися з таким гоноровим парубком, у якого завжди при собі була пунга*з крейцерами.
Аничка Боднар – донька Миколи Боднаря, була з багатодітної родини. У неї ще було 3 сестри та 3 братика. Але вони не бідували так, як мали достатньо поля, пару коней, корів, вівців та таке інше.
Ніхто з хлопців, ні Георгій Шкраба, ні Мирон Паскал не хотів відступитися від такої красуні Анички Боднар. Сама дівчина, загравала з хлопцями, через надмірну до неї увагу. Але, просліджувалося, що більшу перевагу вона надавала Додику так, як він був добродушним та не пихатим, як Нірон. Аничці не подобалось, що Мирон Паскал розкидався грошима на ліво і направо, пригощаючи дівчат, щоб привернути до себе увагу, заробити таким чином, прихильність «гівок*». Але у ті часи, в Чорнівці не прийнято було молоденьким дівчатам зневажливо ставитися до старших хлопців. Зазвичай, до таких парубків, дівчата зверталися на «Ви» і казали «баде*».
Влітку 1914 року в Чорнівці почали брати рекрутів-новобранців – молодих парубків до австро-угорської армії. У цей призов потрапили і Георгій Шкраба та Мирон Паскал. Все більше і більше говорили про можливість початку війни в Європі. Нірон страшенно не хотів йти до війська. Це псувало всі його плани, а саме головне – що стосувалося красуні Анички, яку він не хотів нікому віддавати. Вона мала дістатися тільки йому і більше нікому! – так вирішив парубок.
І ось, за два дні, до того, коли чорнівських хлопців мали забирати до війська, Нірон навмисно пхає пальці правої руки у січкарню та пошкоджує їх. Батько відвозить сина на підводі у лікарню до Чернівців, де йому вирізають рештки чотирьох пальців з тих, що були травмовані.
На передодні відправлення до австро-угорської армії, а саме, у вечері, Додик прийшов попрощатися з коханою дівчиною. Вони довго розмовляли. Обговорювали вчинок Нірона так, як всім стало зрозуміло, що парубок зробив це через те, що не хотів йти до війська.
– Ти будеш на мене чекати, Аничко ? – стиха спитав Додик кохану дівчину, тримаючи її за руку.
– Так ! – відповіла дівчина, – я буду тебе чекати !– додала вона.
Аничка довго ще не пускала парубка від себе. Було вже пізно. Всі полягали спати. У хаті Аниччиного батька згас каганець. Додик обійняв дівчину:
– Можна мені тебе поцілувати, Аничко ? – соромливо запитав хлопець.
– Можна ! Тобі, коханий, тепер все можна ! – обійнявши його за плечі, цілуючи свого парубка, сказала дівчина.
Вони усамітнилися у садочку за хатою, де стояла підвода зі свіжоскошеною травою. Шістнадцятирічна Аничка та двадцятирічний Георгій Шкраба провели разом всю ніч, до самого ранку.
На рано Додик, разом з іншими парубками та чоловіками, покинув Чорнівку та вступив до сухопутних військ австро-угорської імперської армії.
Через місяць з госпіталю з Чернівців повернувся до дому у Чорнівку Мирон Паскал. У зв’язку з каліцтвом пальців правої руки парубка більше не кликали до війська. І тепер, не маючи конкуренції, почав активно домагатися Анички. Він скрізь переслідував її, не давав проходу. Декілька разів говорив з батьком дівчини. Розказував про його серйозні наміри щодо його доньки. Василь Боднар, батько Анички, нібито, не був проти такого шлюбу, але донька всіляко впиралася.
– Я люблю Додика і буду чекати на нього з війська ! – казала донька батькові.
Десь через два місяці після того, як попрощалася Аничка з Додиком, дівчина почула себе зле. Вона зненацька знепритомніла. Через деякий час вона зрозуміла, що завагітніла. Аничка перелякалася так, як знала, що їй дістанеться від батьків за цей вчинок. Вона страшенно боялася гніву батька та осуду людей. З іншого боку, дівчина так хотіла цієї дитини від коханого чоловіка і так мріяла бути з Додиком, відчувати його мужні плечі, їй так не вистачало саме у ту мить його підтримки.
Кінець липня 1914 року. Аничка понесла їсти та холодної води батькові та робітникам, що з ним косили траву біля лісу. Раптом, не зрозуміло звідки взявся верхом на коні, Нірон, який зупинився біля дівчини та почав розмовляти. Аничка не мала бажання з ним вести бесіду, але не сміла перечити.
– Ти вийдеш за мене заміж ?! – запитав парубок, скокнувши з коня на землю, перегородивши стежку дівчині.
Аничка змовчала.
– Скоро почнеться війна і Додика твого вб’ють ! – нахабно промовив Нірон. Навіщо тобі свою молодість губити. Як ми поженемося, мій тато дасть нам 2 гектари поля, пару коней і ми будемо жити у власному домі ! – пояснював парубок.
– Ні ! – категорично відповіла Аничка, – я буду чекати на Додика ! – твердо додала вона.
Тоді Нірон схоплює дівчину за руки і кидає її у високу траву. Він рве на ній вишиту сорочку та розмотує крайку – пояс дівчині. Налякана Аничка почала кричати та відбиватися від нападника. Він закрив рукою їй рот і далі продовжував силою домагатися її. Після того, як він здійснив задумане, запропонував Аничці піти до батька разом і сказати, що вони хочуть побратися.
Аничка, прикривши руками, місце, де була розірвана сорочка, вирвалася з рук Нірона і втекла додому. Задоволений, пихатий парубок взявши з землі тайстру з їжею, сівши на коня, поїхав до батька Анички в поле. Він повідомив йому, що домовився з його дочкою і у неділю пришле сватів.
Далі буде надзвичайно цікаво…
May be an image of 1 особа та текст «ка»
 
 
 

Новини Партнерів

Залишити відповідь