Цього року виповнюється тридцять років з моменту розпаду СССР. Виросло нове покоління, яке не жило у тій державі. Але й серед молодих є чимало людей, які ідеалізують часи, про які знають лише за розповідями представників старшого покоління. А серед тих досить поширені ностальгічні настрої, і такі настрої останнім часом помітно зростають. Виникає логічне питання – чому? Адже створений Леніним-Сталіним режим був злочинним, і про всі його жахіття сучасні українці дізнаються і зі шкільних підручників, і з художніх творів, і з повідомлень засобів масової інформації. Незважаючи на отриману інформацію, люди продовжують вважати, що в “СССР було багато плюсів”, – щось подібне недавно заявив навіть Володимир Зеленський, згадавши про “плюси і мінуси Радянського Союзу”.
Щоб зрозуміти причини таких настроїв, потрібно без зайвих емоцій подивитися на сучасний стан України та її населення. За статистикою, українці нині живуть у матеріальному сенсі гірше, ніж будь-який інший народ Європи. Значна частина наших співгромадян перебуває на межі бідності, або вже перетнула цю межу. А коли людина позбавлена можливості задовольнити свої елементарні потреби, вона прагне змінити умови свого життя. Віра у “щасливе майбутнє” у нашому суспільстві втрачена безповоротно разом з тими часами, коли нам таке майбутнє під назвою “комунізм” обіцяла тодішня компартійна влада. Значить, шукати “золотий вік” залишається лише в минулому.
Минуле ж у нас було саме в СССР. Його добре пам`ятають всі, хто застав останні десятиріччя існування тієї держави. Другу половину 60-х і всі 70-ті роки називають “брежнєвськими часами” – це період відносної стабільності без жахів минулої епохи. Позаду залишилися Голодомор і криваві репресії, Друга світова війна і смертельна боротьба ОУН і УПА проти “радянізації” західноукраїнських земель. На зміну їм прийшов період, який пізніше історики назвуть “періодом застою”. Саме цей час нині згадують з ностальгією ті, хто не зміг вписатися в реалії сучасного життя і ледве виживає без будь-яких реальних перспектив виходу з такого стану. І цих людей можна зрозуміти.
СССР був типовою державою так званого “патерналістського типу”. Він ставився до своїх громадян, як ставиться суворий батько до дітей в традиційній родині, заснованій на батьківському диктаті. Свобода дітей максимально обмежена, вони вимушені бездоганно виконувати те, що їм наказує батько. За це батьки забезпечують їхні елементарні потреби. Так і громадяни СССР цілковито залежали від держави, отримуючи від неї невелику заробітну плату, яка значно поступалася заробіткам громадян розвинутих країн Заходу. Натомість з недоплаченого держава забезпечувала “безплатні” освіту, медицину тощо. Якість же цього “безплатного” була такою, що люди зовсім не випадково казали” Лікуватися задарма – це лікуватися задарма”.
В ті часи не існувало масового безробіття – непрацюючих могли притягнути до кримінальної відповідальності як “тунеядців”. Робота була, і коли людина на неї влаштувалася, звільнити її звідти було дуже непросто. Навіть якщо працювала вона аби як. А тоді працюючі казали: “Як ви нам платите, так ми вам і працюємо”. Ще й тягнули з роботи додому все, що погано лежало. Відпрацювали свої години, і (якщо не було різних примусових “заходів”) могли розпоряджатися своїм вільним часом. Для багатьох це означало – взяти пива, сісти на лавку у дворі, й з сусідами до вечора грати у доміно або карти.
Ті часи нині дехто згадує, як найкращий період свого життя. День був подібний на інші дні, жодних потрясінь або великих несподіванок. Зараз вже видно, що та система була ідеальною для людей лінивих, безініціативних, які не мали особливих амбіцій, а звикли плисти за течією. Свобода їм не потрібна – головне, аби було що випити і чим закусити. “Намастити на хліб”, як вони зараз кажуть. Саме на цих людей нині спрямовується російська пропаганда, яка спекулює на “радянофільських” настроях. Путін обіцяє відродити СССР, але в сучасній Росії чекістсько-кримінальний режим заснований на зовсім інших засадах, ніж той – брежнєвських часів. Повернутися у минуле неможливо, і ностальгічні настрої за своєю суттю неконструктивні. Нам варто дивитися не назад, а будувати сучасну державу, засновану на ідеалах свободи і права. Це дуже важко, але тільки рух вперед забезпечує позитивні результати.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
