БЕЗ НАЇВНИХ ІЛЮЗІЙ

7 червня відбулася телефонна розмова президента США Дж.Байдена з президентом України В.Зеленським. Невдовзі Байден збирається приїхати в Європу, де заплановані його зустрічі з лідерами ЄС, а потім – і з президентом Росії Путіним. У майбутніх переговорах обовʼязково підніматиметься питання про ситуацію на Донбасі й в Криму. За президентства Порошенка діяв принцип у міжнародних відносинах: нічого про Україну без самої України. “Зелена” влада через свою некомпетентність і непрофесіоналізм допустила до того, що про долю України інші держави починають вирішувати без присутності наших дипломатів.
 
Кожна країна має власні національні інтереси, і вони можуть не тільки не співпадати з нашими, але і бути прямо протилежними. Наприклад, Україна зацікавлена у тому, щоби російський газ в Європу проходив нашою газотранспортною системою. Москва не лише платить значні кошти за його транзит, але і боїться розширювати бойові дії на українській території, щоб не пошкодити газову трубу. А Німеччина зацікавлена у розширенні поставок російського газу для своїх потреб, тому разом з росіянами будує нові газопроводи в обхід України. Перший з них вже працює, а Північний потік – 2 перебуває у стадії остаточної добудови.
 
До недавнього часу США активно противились побудові нового російського газогону в Європу. Коли президентом Сполучених Штатів був Трамп, він протистояв російсько-німецьким планам, причому із суто меркантильних інтересів. Американці розробили нову технологію видобутку сланцевого газу, і мають величезні запаси цього продукту. Скраплений газ вони планували постачати в Європу, виштовхуючи з європейського ринку своїх російських конкурентів. Але зайняті цим бізнесом були серед головних спонсорів республіканської партії, а на останніх президентських виборах в США переміг лідер демократів. Він абсолютно не зацікавлений у швидкому збагаченні спонсорів конкуруючої партії, відтак і політика США у питанні добудови Північного потоку-2 зазнала кардинальних змін. Наївні ілюзії багатьох українців про “друга України” Байдена почали потихеньку розвіюватися.
 
Для Сполучених Штатів нині головним ворогом є не Росія, а КНР.  Вітчизняні політичні оглядачі з тривогою чекають, коли американці використають Україну як розмінну монету у перемовинах з Путіним, щоб затягнути його в свій конфлікт з Китаєм. А в ідеалі – і примусити піти на зіткнення у питанні про державну приналежність Далекого Сходу і Сибіру. У світі вже звернули увагу на те, що Путін пообіцяв вибити зуби тим, хто зазіхає на Сибір. А відкрито у наш час такі зазіхання можна почути лише з Пекіну.
 
Звичайно, у Вашингтоні не зацікавлені у відродженні Російської імперії, про яке марить Путін. Тому американці й надають допомогу Україні у її боротьбі з російською агресією, проте допомогу дуже дозовану. Розпад нинішньої РФ їм не потрібен: під час хаосу ядерна зброя може опинитися в руках неконтрольованих елементів, а це погрожує катастрофою планетарного масштабу. США зацікавлені у тому, щоби РФ була занурена у власні проблеми і не претендувала на роль “другої наддержави” у світі. Значить, швидке припинення війни на Сході України для них не є пріоритетом, хоча і розширення масштабів конфлікту із втягненням у нього інших держав Вашингтону також не потрібно.
 
Ми розглянули лише невелику частину проблем, які будуть обговорюватися на європейських зустрічах Байдена. І саме тих проблем, що лежать на поверхні. Україні ж слід зробити декілька важливих висновків. Ніхто за нас вирішувати наші проблеми не буде. Якщо ми хочемо нормального життя, то повинні добиватися вступу в ЄС. Якщо хочемо забезпечити тривалий мир, то мусимо вступати в НАТО. На словах США підтримують ці наші прагнення, але тут же висувають вимоги, без виконання яких шлях до ЄС і НАТО нам буде закритий. 
 
Головна з них – подолання тотальної корупції й беззаконня в Україні. А головна причина цих бід полягає в олігархічно-клановій системі, створеній Кучмою. Відомий політичний оглядач Портніков підкреслює, що сучасна Україна є “бандитською державою”, частина правлячого олігархату якої належить до найбільших бандитів. Ця частина орієнтована на Росію, хоча чекістський режим Путіна не збирається залишати її при владі у разі своєї перемоги в російсько-українській війні. Інша частина орієнтована на Європу і США, розраховуючи у разі своєї перемоги перетворитися на респектабельних буржуа, залишивши у минулому ті методи, якими створювали своє багатство.
 
А що залишається рядовим громадянам України, які не долучилися до двох конкуруючих олігархічних угруповань? Не мати ілюзій на допомогу зарубіжних сил, а спиратися на сили власні, й боротися за збереження тих прав і свобод, які вже вдалося вибороти. На них іде шалений наступ з боку проросійських сил, і йому треба протистояти. У нашому менталітеті у різні риси – і позитивні, і негативні. До позитивних відноситься насамперед любов до свободи і уміння самоорганізації. Невдовзі ці риси нам знадобляться так, як знадобилися у 2013-2014 роках. Наївні ж ілюзії варто облишити і дивитися на ситуацію тверезо і спокійно. Здолали ми багато бід, здолаємо і ті, що готують нам зовнішні вороги й їхні підспівувачі всередині країни.
 
Ігор Буркут, політолог
 
 
 

Новини Партнерів

Залишити відповідь