В КНР урочисто відзначають сторіччя Комуністичної партії Китаю. Дотепер вона з 1949 р. безроздільно править в країні з найбільшим у світі населенням, а глава партії Сі Цзіньпін одночасно є лідером КНР. Його вже привітав з ювілеєм партії президент України Володимир Зеленський, а глава фракції Слуг народу у Верховній Раді Давид Арахамія зі своїм парламентським колегою Олександром Корнієнком всіляко розхвалював комуністів на одному з китайських телеканалів. “Зелені” закликають “переймати досвід КПК” без детального уточнення – який саме. Якщо лише економічний – то не дуже страшно. Сучасний Китай відрізняється від того, яким був за часів засновника його Компартії Мао Цзедуна. В країні не лише дозволений приватний сектор економіки, але Китай вже має найбільше офіційно зареєстрованих мільярдерів у світі. Бурхливий розвиток економіки вивів КНР на друге місце в світі за рівнем економічного розвитку – після США. Конкуренція між цими двома державами зростає і цілком можливою виглядає перспектива широкомасштабного конфлікту між ними.
Для України такий конфлікт не віщує нічого доброго. Адже США є нашим головним союзником у політичній сфері, й американська допомога Україні реально стримує Путіна від розширення бойових дій проти нашої країни. А Китай став головним торговим партнером нашої держави, і обсяг українсько-китайського імпорту й експорту склав 15,4 мільярдів доларів. Це більше, ніж обсяг нашої торгівлі з ЄС та іншими країнами. До того ж, ще за часів Януковича КНР отримала статус “стратегічного партнера України”. Правда, в ООН представник Китаю, як правило, не голосує за резолюції, запропоновані Україною: для Пекіну його відносини з Москвою значно важливіші, ніж з Києвом. Відтак китайський нейтралітет в російсько-українській війні для нас ще далеко не найгірший варіант.
Нинішня влада “зелених” хоче бачити в Китаї вигідного кредитора, який позичатиме гроші без тих умов боротьби з корупцією і проведення реформ, на яких наполягають західні кредитори. Китайці готові позичати мільярди доларів, але висувають свої умови. Причому їхні вимоги дуже хитрі й чудово замасковані, побачити в них пастку здатні лише дуже кваліфіковані спеціалісти, яких серед правлячої “зелені” просто немає. А досвід багатьох держав засвідчив, як легко потрапити в китайський капкан, і як важко з нього вибратися. Дивуватися не варто: китайці мають власну державу вже не першу тисячу років поспіль, і за цей час здобули величезний досвід політичних хитрувань. А молоді держави такого досвіду ще не мають, тому й потрапляють на гачок хитрунів з Піднебесної.
Наприклад, Таджикистан взяв великі кредити у Китаю, вчасно не зміг розплатитися з боргами, і китайці забрали у нього родовища рідкоземельних металів у свою власність. Чорногорці спокусилися китайською пропозицією побудувати у них сучасну дорогу до кордону з Сербією, і погодилися на величезний кредит. Китайці завезли своїх робітників, свою техніку і матеріали, зробили дорогу швидко і якісно. Але серби відмовилися продовжувати трасу своєю територією далі в Європу, тож чорногорцям залишилася дорога в нікуди і величезний борг, виплачувати який нічим. А Пекін запросив виплатити кредит власністю: віддати порт Бар на Адріатиці, ще й в додачу декілька кілометрів пляжу. Раніше китайці зуміли так само “розвести” греків: в рахунок виплати боргу забрали у них порт Пірей на Егейському морі.
Нинішня українська влада також домовляється з китайцями про спільні проєкти в будівництві морських портів, залізниць та інших об’єктів інфраструктури. Китаю вони потрібні, щоб швидше і легше доставляти свої товари в Європу. Саме свої, і цим гальмувати розвиток промисловості країн, куди їх поставляють. Ведуть вони переговори з Києвом і про розширення закупівель нашої сільськогосподарської продукції. Йдеться лише про сировину, а не побудову заводів з її переробки. Значить, нам нових робочих місць не слід навіть сподіватися від таких планів, а час готуватися на перетворення у сировинну базу Китаю…
Є ще одна серйозна небезпека. Китай пропонує співпрацю у військово-технічній галузі. Якщо Київ погодиться, то негайно припиняється така співпраця з країнами НАТО, які не бажають через Україну передавати свої сучасні технології китайцям, котрих вважають потенційним противником. А британці вже починають співпрацю з нами з відновлення Військово-морських сил України, обіцяють допомогти нам у цьому і турки. Можна спокуситися китайськими пропозиціями, але при цьому втратити набагато перспективніші пропозиції від країн НАТО.
Чи розуміє “зелена” влада всі небезпеки розширення співробітництва з Китаєм? Вона вже має сумний досвід з продажем китайцям заводу “Мотор-Січ”, який довелося скасувати під тиском Вашингтона. Американцям зовсім не потрібно, щоб китайська бойова авіація отримала від українців сучасні вертолітні двигуни. У новітніх війнах гелікоптери грають важливу роль, а перспективу війни з КНР американські генерали розглядають як цілком реальну.
“Зелені” вирішили перекласти книгу Сі Цзіньпіня про досвід китайських комуністів в управлінні державою українською мовою, щоб вивчати її й переймати методи, там описані. Правда, лідер КПК не написав, як комуністи розправляються зі своїми політичними противниками, як порушують права національних меншин, як давлять свободу слова. Але якщо “зелені” почнуть їздити до “червоних” для обміну досвідом, то швидко навчаться і цьому. В них багато залишилося від “совка”, так що “червоніти” зможуть без особливих проблем.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
