НАС НАМАГАЮТЬСЯ ПОСВАРИТИ

У 2014 році для путінського режиму цілковитою несподіванкою став масовий патріотизм українців, які піднялися на збройний захист своєї Батьківщини. А з квітами і російськими прапорами їх зустрічали лише там, де переважало російськомовне населення, зазомбоване московською телепропагандою. Натомість справжні українці різного етнічного походження зустріли агресора зі зброєю в руках і не дали йому створити на українській території вигадану у Москві “Новоросію”. Не змогли агресори перемогти на полі бою, тоді взялися розкладати Україну зсередини, щоб максимально послабити її й примусити капітулювати.

Вибори 2019 року показали, що за допомогою олігархічного телебачення можна маніпулювати свідомістю мільйонів виборців, нав’язуючи їм замість справжньої влади різних блазнів, пройдисвітів і шахраїв. Нині до багатьох обдурених починає доходити, що їх розвели. У суспільстві зростає невдоволення погіршенням життєвих умов більшості громадян України, і “зелена” влада втрачає ту підтримку рядових громадян, яку мала в період масової ейфорії від перемоги “простого хлопця з Кривого Рогу”.

 

Любителі телесеріалів побачили, що “слуга народу Голобородько” і президент Зеленський – зовсім не ідентичні персонажі, хоча ці різні ролі виконує один і той же комедійний актор. Телевізійна казка у реальному житті перетворилася на фарс, трагікомедію, а останнім часом трагічного в ній все більше і більше. Щоб врятувати залишки тієї красивої казки про “народного президента” необхідно відволікати увагу громадськості від реальних провалів влади і підсувати їй замість існуючих проблем інші, штучні.

 

Наприклад, раптом почалася дискусія про заміну кирилиці латиницею – мовляв, запровадження латинського шрифту негайно наблизить нас до Європи. Правда, запеклого протистояння не вийшло: більшості українців аргументи сторін виявилися нецікавими, а коли людям щось “до лампочки”, воно швидко саме вичерпується. Не вийшло громадського протистояння і навколо переходу православної церкви із застарілого юліанського календаря на григоріанський. Соціологічні опитування показали, що понад 60 відсотків опитаних виступають за такий перехід, але не бажають його форсувати. Тому предстоятелі ПЦУ і УГКЦ дозволили вірним святкували Різдво за тим календарем, за яким вони забажають. І тут запеклого протистояння не вийшло – обидві українські церкви з повагою сприймають вибір своїх прихожан і силою їм нічого не нав’язують.

 

Тоді антиукраїнські сили зробили спробу посварити українців напередодні святої дати – 14 жовтня. Покровське свято ми святкуємо тоді ж, коли і  День захисників і захисниць України, День створення українського козацтва і День створення УПА. А цього року у жовтні також відзначалася славна дата – 400 років Хотинської битви 1621 року. Тоді завдяки українському козацтву вперше в Європі вдалося зупинити наступ агресивного ісламізму і вселити впевненість в європейців у тому, що османів можна і треба перемагати.   

 

Ще у 2018 р. Чернівецька міська рада дозволила у такі святкові дні піднімати над установами поруч з державним синьо-жовтим прапором також червоно-чорний бойовий прапор, який використовували українські повстанці у своїй боротьбі проти німецьких та совєтських окупантів в 40-50-х роках. Обидва прапори замайоріли на ратуші й цьогоріч. Піднято їх було і на будинку ліцея – колишньої української гімназії, що почала працювати в Чернівцях ще в часи Австро-Угорщини. 

 

Цього видовища не змогла витерпіти якась жіночка, яка негайно написала скаргу в управління освіти з вимогою покарати директорку ліцею за “прапор ОУН”. Тільки ця “товаришка” забула подивитися в календар, хай навіть й її рідний юліанський – що нині вже не 1981-й рік, а 2021-й, і за український бойовий прапор вже не карають. Управління освіти міськради про це нагадало: воно рекомендувало всім навчальним закладам на свята поруч з державним вивішувати і бойовий прапор. 

 

Українство поступово утверджується серед нашої молоді. Так, в українських школах прокотився флешмоб: учні заспівали вчителям-ватникам – любителям “Расєі-матушкі” пісню про те, що “батько наш Бандера, Україна мати, ми за Україну будем воювати!” З переляку старі совкофіли почали виходити на пенсію, звільняючи місце новому поколінню вчителів. Життя на місці не стоїть, воно рухається вперед, і старе поступово відходить. Втім, не так швидко, як хотілось би.

 

В українському політикумі є одна одіозна фігура на прізвище Кива. Цей нардеп від ОПЗЖ оголосив себе “лідером антифашистського руху в Україні” й набирає загони озброєних “антифашистів”, погрожуючи смертю своїм політичним противникам. Він своєрідно відзначив день трагічної загибелі Степана Бандери – 15 жовтня. З’явився на екранах телевізорів з автоматом Калашникова в руках, стріляв у повітря, проклинаючи самого Бандеру та його сучасних послідовників. Але нікого налякати цим не зумів, чимало людей лише висловили претензії до психіатрів – чому їхній пацієнт не знаходиться на стаціонарному лікуванні, а з вогнепальною зброєю розгулює вулицями.  

 

Такі “киви” намагаються розколювати суспільство на ворогуючі угруповання, провокуючи зіткнення між ними. У чиїх інтересах? А сам Кива дав відповідь на це питання своїм вітанням з днем народження, спрямованим Путіну. Якби під час Другої світової війни хтось з депутатів демократичного британського парламенту привітав би Гітлера з днем народження, то де би він негайно опинився? А українська псевдо-демократія не позбавляє відкритого ворога України депутатського мандата, і не карає його за створення незаконного збройного формування…

 

Провокують нас різними способами. Напередодні 14 жовтня вночі нечистотами облили в Чернівцях вивіску Українського Народного Дому. Тут вже чітко проглядається бажання спровокувати міжетнічний конфлікт, протиставити українців іншим етнічним громадам нашого краю. Але негідники прорахувалися: українці лише попередили їх, що рано чи пізно паскудники захлинуться у власному лайні. Людці, які вдаються до подібної мерзоти, заслуговують лише на презирство. А нормальним людям нині вистачає своїх важливих справ. Нинішні нездари при владі не вічні, після них доведеться відроджувати багато зруйнованого, і до цього вже потрібно готуватися. 

Ігор Буркут, політолог

 

peredplata