Ці хлопці ходять вулицями разом із нами. Вони живуть поряд зі своїми сусідами, відвідують театри, кіно, кафе… А у перервах між мирним життям захищають Україну від московського ворога Путіна. Коли, куди, як їздять і де воюють, знають тільки вони. І то не всі. Великі та могутні професіонали. Це воїни центру спецоперацій «Альфа» СБУ у Чернівецькій області.
Мені довелося не тільки бачити їх у ділі, а й разом з ними «розстріляти» уявного противника, заряджати кулемети, автомати, зі снайперської гвинтівки вбити всіх ворогів, котрі лізли на нашу землю.
Я не знаю, скільки у нас є «альфівців». Але побачивши їхні дії, їхню роботу і злагодженість, впевнений, що кожен з них може знищити сотні ворогів, захистити тисячі українських людей і повести за собою мільйони.
На жаль, для історії та істориків ми не можемо знати ні їхніх прізвищ, не можемо бачити їхні обличчя. Бо така специфіка життя цих воїнів.
На полігоні «Прибан» (завдяки невідомо кому він збережений в області) спецпідрозділ відпрацьовував кілька операцій. Швидше за все, бійці закріплювали те, що вже пройшли в теорії на полігонах і на практиці на Донбасі.
Перша операція.
До сепаратистів їде московський спец.
Його треба захопити, при спробі втечі – знищити.
Командир «Альфи» розповідає нам, бувалим і досвідченим журналістам про заплановану операцію. Ми стоїмо на дорозі біля лісу. Під ногами суха трава, глиця, сухостій від дерев. Їдуть авта.
І враз ніби з-під землі, просто з-під ніг операторів і журналістів виростають бійці, лунають постріли. Ворожий спец намагається втекти. Але вірний пес Арес (він також служить в «Альфі») збиває з ніг «феесбешника». Клацають на руках кайданки. Всі зникають. Тільки журналісти з відкритими ротами ніяк не можуть второпати, як могли просто під їхніми ногами лежати у сховку непоміченими з десяток бійців?!
Друга операція:
знешкодження ворожих диверсантів, їхніх танків та іншої техніки.
Відпрацьовуються погоджені дії з усіма видами озброєнь. Тут і снайпер, котрий без промаху б’є у ціль. І здоровань-кулеметник, що тягне на собі кілька пудів набоїв ще й кулемет. І гранатометник, який з другого пострілу влучає у макет танка, друзки з якого розлітаються на десятки метрів у всі боки… Уявного противника знищили за лічені хвилини. Бійці працювали злагоджено, чітко й без зайвої метушні. Показова операція перед цим була відпрацьована на війні не один раз. Найкраще і найправильніше було те, що ні там, ні тут не втрачено жодного бійця, і нема навіть поранених. Натомість знищено десятки ворогів і їхню бронетехніку.
До речі, подібні операції проводилися бійцями «Альфи» на горі Карачун біля міста Константинівка. Там вони разом з 95-ю повітряно-десантною бригадою охороняли телерадіотрансляційну вежу. Саме там загинув їхній побратим Олександр Петрищук. Разом з ним тоді у гелікоптері, який підбили сепари, було ще кілька солдатів та офіцерів.
Третя операція.
На війні як на війні: вбиваєш ти… Але можуть вбити і тебе.
Тож бійці «Альфи» відпрацьовували операцію визволення з засади своїх товаришів. Не тільки ти сидиш у засаді, а засаду можуть влаштувати на тебе.
Під час бою важке поранення отримав один боєць. Військовий медик з побратимами вміло винесли його з-під обстрілу, зупинили кров, привели до тями. Все було майже натуральним: і кров, і рани, і навіть заштрик та встановлення крапельниці у вену.
«Альфівці» з великою дякою згадували тоді лікарів-волонтерів.
У перші дні війни у нас не було військових медиків, – сказав командир «Альфи»,- нам допомагали цивільні лікарі, студенти. Ми швидко вчилися. І нині наші медики – одні з кращих у Європі. І це, ще раз наголошую, завдяки лікарям-волонтерам.
…Я не знаю, де сьогодні ці мужні і сильні люди: чи вже на війні, чи в тилу у ворога, чи, може, тут вчать воювати молодь та старших людей у теробороні. Але де б вони не були, коли знаєш, яку силу мають, як вони вміють воювати і як вони люблять та захищають Україну, можна бути впевненим у тому, що ніякий ворог не зможе здолати нас. Бо маємо міцний і надійний щит.
Петро КОБЕВКО
peredplata
