Відомий журналіст про вибори президента і важливий період, в який входить Україна
Що означають результати першого туру виборів президента, в якому перемагає Володимир Зеленський, до чого варто готуватися в другому турі та в який кризовий, але корисний для демократії період входить Україна, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів журналіст і публіцист Віталій Портников.
Читайте також: Вибори президента України-2019: результати і всі подробиці
– Володимира Зеленського в першому турі виборів президента підтримала третина виборців, як ви оцінюєте такі високі результати нової в політиці людини?
– Це абсолютно логічний результат на кожних українських виборах. Нова людина, яка не є президентом країни, стає лідером громадських очікувань. Українці поводять себе доволі прогнозовано. Саме так вони поводили себе в 1994-му році, коли голосували за Леоніда Кучму, й це дуже схожа виборча кампанія: простий хлопець, свій, не партійний номенклатурник, не з влади, все вирішить. Українці поводилися так і в 2004-му році, коли сприймали Віктора Ющенка як месію, і в 2014-му році, коли вважали, що обрання Петра Порошенка президентом одразу вирішить всі ті проблеми, які були створені в результаті президентства Віктора Януковича. Тож ми просто спостерігаємо певний оберт українського політичного життя по колу. І це ще не закінчилося.
– Чи є шанси, що це закінчиться у найближче десятиліття?
– Ми побачимо, що буде в другому турі виборів. Якщо Володимир Зеленський переможе, ми з вами скажемо, що доведеться чекати 2024 року, щоб зрозуміти, чи перерване це коло. Якщо він переможе, доведе свою здатність керувати державою і буде переобраний на другий термін, то у нас з’явиться новий президент надій. Відповідно, коло буде розірване.
Якщо ж переможе Петро Порошенко й ми побачимо спадкоємність курсу, то скажемо, що є шанс на розірвання кола вже зараз. До речі, в нас був шанс зробити це ще в 1999-му, коли на другий термін було обрано Леоніда Кучму. Але влада настільки повірила у свою відірваність від суспільства й здатність вирішувати всі проблеми за це суспільство, що пішла не шляхом цивілізованого електорального процесу, а шляхом російської операції “Спадкоємець”. А це, як ви пам’ятаєте, призвело до того, що ми знову повернулися до цього кола. От і все.
– Які ви бачите сценарії розвитку ситуації до другого туру?
– Шанси у Володимира Зеленського вищі, але є можливість консолідації так званого націонал-демократичного електорату, є різні несподіванки. Ми не знаємо, чи відбудуться дебати між претендентами на посаду президента. Між першим і другим турами завжди відбувається щось важливе для електорального успіху людини, яка виграє перший тур.
У нас вже були ситуації, коли люди, які вигравали у першому турі виборів, програвали в другому. Так сталося, скажімо, з першим президентом України Леонідом Кравчуком (у першому турі виборів-1994 Леонід Кравчук набрав 38,36% голосів, випередивши Леоніда Кучму, який отримав 31,17%, проте в другому турі Кучма набрав 52,14% проти 45,06% в Кравчука, – НП). Це сталося несподівано для його прихильників, які вже були впевнені, що перемога у нього в кишені.
– Тож росіяни ще три тижні спостерігатимуть за процесом, можливо, навіть із тихою заздрістю, адже результати дійсно невідомі…
– Я не думаю, що вони цьому заздрять. Гадаю, з точки зору пересічного росіянина, сам факт того, що людина, не пов’язана із системою керування державою, може претендувати на вищу владу в країні, – це ознака деградації держави. Тож поспішаю переконати вас, що ні про які заздрощі говорити не доводиться. З точки зору звичайного громадянина Російської Федерації, він спостерігає ту ж саму деградацію української державності, про яку говорили Володимир Путін і російські пропагандисти після подій Майдану. Тобто це його закономірний наслідок: спочатку ти виганяєш законного президента, робиш “державний переворот”, “провокуєш повстання” на частині своєї території, потім грузнеш у бідності й корупції, а потім обираєш своїм президентом клоуна, який пов’язаний з олігархами. “Деградація продовжується” – ось вам і весь меседж російської пропаганди, так що не варто говорити про тихі заздрощі.
Думаю, сьогодні в Україні відбувається якраз те, що посилює російський режим, бо те, що нам здається альтернативою, для росіян, особливо тих, які живуть в парадигмі сильної держави, є швидше антитезою всіх їхніх сподівань на майбутній розвиток Росії.
– Тобто вибір позасистемного кандидата?
– Тобто вибір позасистемного кандидата. Такий кандидат в Росії може відігравати таку ж роль, як Ксенія Собчак. Так би мовити, красивої ягідки на торті, який має означати вічну перемогу Володимира Путіна.
– Принаймні в нас це не означає перемогу визначеного персонажа.
– Головне, щоб демократія була плідною. Бо безплідна демократія – це ж крок до державної деградації. Тут вже питання не в тому, що думають про нас росіяни, а в тому, якої думки про себе ми самі.
– Нинішні вибори, на Вашу думку, це плідна демократія?
– Я вважаю, що ці вибори відносяться до плідної демократії, тому що це частина виборчого процесу. Потім будуть іще парламентські вибори, буде серйозна боротьба. Ми з вами не можемо сказати, як виглядатиме сама структура й конфігурація влади, аж до осені або зими цього року. І реально ми зможемо говорити, якою буде Україна, тільки десь в листопаді 2019 року. Незалежно від того, кого оберуть президентом у другому турі, ми входимо в перехідний період. Цей період транзиту буде дуже непростим для нашої держави, а будь-який непростий, кризовий період завжди плідний для демократичного розвитку. Адже демократія і держава будуються через кризи, випробування, помилки й поневіряння. Це головний інструмент побудови будь-якої держави.
– Ми не переоцінюємо значення виборів президента як таких? Адже за Конституцією в нас парламентсько-президентська республіка.
– Звичайно, переоцінюємо, тому що президент має реальні можливості лише в сукупності з парламентськими результатами.
Марина Євтушок