Правду кажуть: в «умілих» руках система охорони здоров’я – це зброя масового ураження. Що не зміг Афган – зможе лікарня.
За кілька днів мине два місяці, як нема з нами Юрія Ковальця – відомого громадського активіста, який воював в Афганістані, непримиренного борця за правду, учасника багатьох мітингів, акцій протесту, співзасновника громадських організацій «Спортивно-бійцівський клуб ММА «Тигр», «Спільними зусиллями захистимо Чернівці» та «Буковинський Майдан», керівника обласного осередку ГО воїнів-афганців «Ніхто крім нас».
«Помер від ускладнень перенесеної короновірусної хвороби», – гласить офіційна версія. Але що ж насправді сталося з відомим громадським активістом?
Ранком 1 квітня Василь Кожухар (відсторонений від виконання обов’язків начальника Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни на час роботи комісії ОДА і облради з перевірки цього закладу) випадково зустрічає в госпітальному коридорі начмеда Ігоря Курика і за звичкою задає просте питання: «Як справи?».
«Ковалець помирає, – почув у відповідь. – Вночі йому стало зле, сатурація впала до 63».
«Та ж терміново викликайте швидку і везіть в реанімацію!» – кричить Кожухар.
«В усіх лікарнях відмовили – немає вільних місць», – відповідає Курик.
Епідемія якраз була на своєму піку. Ніхто не знав, куди далі стрибнуть показники захворюваності і смертності від COVID. Усе свідчило про їх подальше зростання. Проте реанімаційні відділення діяли лише в кількох чернівецьких лікарнях, і черги до них збільшувалися в геометричній прогресії. Померлих моментально відправляли в морг. Тих, кому ставало краще, бігом переводили в загальні палати, щоб звільнити місця для наступної партії хворих.
Натомість основні сили і засоби Чернівців і загалом Буковини влада чомусь спрямувала на розгортання якомога більшої кількості ковідних ліжок в усіх медичних закладах. На ці ліжка приймали хворих з легким і середнім перебігом хвороби, більшість з них залишалася незадіяною (навіщо потрібно було наганяти цю кількість ліжкомість, скажемо потім).
Але усі лікарі, усі працівники системи охорони здоров’я, навіть ті, хто не мав медичної освіти (а такі є), вже прекрасно знали: підступність короновірусного ураження якраз і криється у тому, що смертельно небезпечні ускладнення могли виникнути у хворого у будь-який момент, причому незалежно від схем лікування легкої чи середньої форми недуги. Це означає, що реанімації потрібно було розгортати у першу чергу.
Незважаючи на це, відділень інтенсивної терапії катастрофічно бракувало. В результаті можливість перевезти ковідного хворого з однієї лікарні (з простими ковідними ліжками) в іншу, де була реанімація, залежала винятково від домовленостей між головними лікарями цих закладів. Точніше, від того, як один головний лікар (приміром, обласного госпіталю ветеранів війни) здатен переконати і вмотивувати свого колегу головного лікаря з реанімацією (приміром, керівника обласної лікарні чи чернівецької міської №1) в необхідності термінової госпіталізації певного хворого. Які тут розігрувалися трагедії, ніхто вже достеменно не дізнається.
Ситуація була саме така ранком 1 квітня з Юрієм Ковальцем, у якого різко погіршився стан здоров’я. Проте тут був важливий нюанс. Віталій Полатайчук, який став на місце відстороненого Василя Кожухаря керувати госпіталем ветеранів війни, прийшов у госпіталь саме з посади лікаря-анестезіолога чернівецької міської лікарні №1, яка була визнана базисною для лікування хворих на COVID і де було відділення інтенсивної терапії. Здавалося б, у Полатайчука взагалі не мало бути жодних проблем відправити Юрія в реанімацію своєї рідної лікарні.
Проте Ковальця тримають в госпіталі, незважаючи на вкрай критичний стан.
Аж поки про це випадково не дізнався відсторонений від посади Кожухар і не почав шукати вихід з біди, яка насувалася.
Розуміючи, що головні лікарі, а тим більше чиновники департаменту охорони здоров’я ОДА з ним розмовляти не будуть, він піднімає на ноги афганців, до яких самий належить. Найперше телефонує другу Ковальця і його соратнику по громадській організації ветеранів війни в Афганістані «Ніхто крім нас» Леоніду Юрчуку, який, окрім всього, працює на військовій кафедрі Буковинського державного медичного університету (тобто добре знає систему охорони здоров’я). Юрчук підключає лідера Всеукраїнської «афганської» ГО Олександра Ковальова. Статус народного депутата дозволяє Ковальову миттєво зв’язатися телефоном з головою Чернівецької ОДА Сергієм Осачуком і попросити врятувати Юрія Ковальця.
«Тим часом я особисто пішов до директора департаменту охорони здоров’я Олега Чорного. Чорний одразу підключився до вирішення питання», – розповідає Леонід Юрчук.
«Надвечір того ж дня Юрій Ковалець вже був переведений у відділення інтенсивної терапії ковідної міської лікарні №1, йому надали усю необхідну медичну допомогу», – підтверджує Олег Чорний.
«Керівником реанімації виявився наш побратим-афганець. Лікарі зробили для Юри, як, втім, і для інших хворих, усе можливе, до них жодних претензій, тільки величезна подяка, – розповідає далі Леонід Юрчук. – Але є питання до організації системи надання медичної допомоги. Чому у розпал епідемії, яка не вщухала, бракувало реанімаційних місць? Чому за них потрібно домовлятися як за якусь красну рибу в радянських магазинах? І взагалі навіщо потрібно було розгортати в госпіталі ковідні ліжка і позбавляти під час епідемії планового лікування ветеранів війни, які повинні регулярно проходити лікування в медичному закладі, спеціально для них створеному?»
Про ситуація з самим госпіталем та про конфлікт, який там давно триває, – тема окремої статті. До речі, саме Юрій Ковалець активно намагався цей конфлікт врегулювати і відверто виступав на боці Василя Кожухаря, неугодного в Чернівецькій ОДА, за посаду якого зараз і триває боротьба. Ковалець був для певної сторони цього конфлікту як кістка в горлі. Це так, до слова.
Наразі варто зауважити, що якраз Василь Кожухар (а він лікар-практик з багаторічним стажем) був категорично проти розгортанню в госпіталі ковідних ліжок за рахунок ненадання спеціалізованої медичної допомоги пацієнтам госпіталю. З усією своєю «афганською» прямотою він доводив це заступниці голови Чернівецької ОДА Наталії Гусак, з якою відверто конфліктував в інтересах госпіталю. У тому числі вимагаючи від неї і від департаменту охорони здоров’я ОДА офіційно розписати і затвердити для лікарень чіткі маршрути госпіталізації хворих до реанімацій у разі погіршення стану їхнього здоров’я. Таких маршрутів ніхто розписувати не збирався. Потім вже чернівецьких важких ковідників, яких не було куди у місті діти, дозволили перевозити в реанімації районних лікарень. Були випадки, коли «швидка» везла хворого на кисневій дотації аж до Хотина за 60 кілометрів.
Ковальцю, можна сказати, таки пощастило завдяки втручанню друзів. Він, врешті, потрапив в реанімацію (хай і через тривалий час) і через кілька днів вийшов звідти своїми ногами. Його вже взагалі збиралися виписувати, аж раптом, за офіційною версією, у нього відірвався легеневий тромб…
Юрія Ковальця поховали 6 квітня.
Зараз лікарі кажуть: якби Юрій (Царство йому Небесне) не займався під час перебування у лікарні фізичними вправами, не почав присідання-віджимання, то, ймовірно, залишився б живий.
Але з таким самим ступенем правдивості і об’єктивності можна сказати і про день 1 квітня, один з останніх днів життя Юрія Ковальця. Якби Ковальцю вчасно, а не через 15 годин (це як мінімум) була надана належна за станом здоров’я медична допомога, то, ймовірно, вдалося б уникнути тромбоутворення і його непоправних наслідків. Ковід зачіпає всі системи організму. Все дуже індивідуально, кажуть лікарі. Але все одно в першу чергу хвороба б’є судинну сполучну тканину. Звідси і легеневі пневмонії, і ускладнення з серцем, і постковідні інсульти. Що швидше почати лікування, особливо при критичних станах, то більше вірогідність залишитися живим.
Принаймні, цього ніхто не може заперечити. Я і те, що весь тягар боротьби з ковідом впав на плечі простих лікарів. В той час, як система менеджменту сфери охорони здоров’я, у тому числі на місцях, продемонструвала свою нездатність запровадити чіткий алгоритм діяльності лікувальних закладів у цій вкрай складній ситуації. Думали і продовжують думати в першу чергу про показники – не про удосконалення медичної допомоги.
От, приміром, навіщо було розгортали таку величезну кількість ковідних ліжок для хворих з легким і середнім ступенем перебігу хвороби? Висновок напрошується самий собою, якщо врахувати, що рівень епідемічної небезпеки і колір зони визначається, зокрема, процентним співвідношенням зайнятих ковідних ліжок до їх загальної кількості. Простою мовою це називається маніпуляцією із статистичними даними, за якими, на хвилинку, – людське життя і здоров’я.
«Епідемія ковіду кинула все суспільство у надзвичайний стан. Тут, як на війні, посадовці, які відповідають за медицину, повинні були розписати чіткі дії усіх складових системи охорони здоров’я, – зазначає Леонід Юрчук. – І як на війні, якщо штаб не спрацьовує, на бійців чекає хаос і смерть, якщо вони не візьмуться самі за порятунок себе і своїх ближніх».
Ситуація з пізньою госпіталізацією Юрія Ковальця, за яку ще й потрібно було воювати, – не поодинока. Ця історія повторилася, приміром, з відомим не тільки на Буковині акушер-гінекологом Альбертом Куріциним. Також завдяки друзям йому надали більш-менш вчасно необхідну медичну допомогу. Побажаємо Альберту Вікторовичу швидкого одужання і міцного здоров’я.
Але якщо через такі випробовування доводиться проходити відомим публічним людям, то що говорити про нас, простих смертних? Скільки життів забрав ковід через нездалу організацію системи надання медичної допомоги? Це якщо тільки говорити про організаційні моменти, не зачіпаючи махінацій із закупівлею обладнання, про які не говорить тільки лінивий.
Ось переді мною накладна (як належить, з усіма печатками і підписами), за якою обласний комунальний неприбутковий заклад «Чернівецький обласний госпіталь ветеранів війни» прийняв у березні цього року від ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня» кисневі концентратори ціною 60 тис грн штука, централізовано закуплені за державні кошти. А ось акт-прийому передачі у квітні госпіталю кисневих концентраторів за ціною 28 тис грн від фонду ООН і Україні (ЮНІСЕФ). Як мовиться, відчуйте різницю.
Царство Небесне Юрію Ковальцю. І вічная йому пам’ять.
Світлана ІСАЧЕНКО, журналістка.
Фото з персональної сторінки Фейсбуку Юрія Ковальця, яка діє досі.
peredplata
