Прекрасне резюме. 10 років роботи на одному місці і з підтвердженням потрібного нам фаху.

– Коли ви приїхали в Київ?

– Два месяца назад.

– А до того пів року були в Маріуполі?

– Нет, в России.

– Скільки часу ви провели в Росії?

– Ну до сентября. Сын не поступил в школу в Ростове и мы уехали.

– А якби поступив?

– Ну конечно же остались бы там жить.

На цьому етапі співбесіду можна було б закінчити, але мені здавалося що я її не правильно зрозумів.

– Тобто після всього що сталося з Маріуполем і Україною, ви були готові залишитися жити в Росії?

– А какая вам разница!? Если я вам подхожу по профессиональным навыкам, какая вам разница, кого я поддерживаю и где я готова жить?

– Для нас є різниця.

– Я уже столько пережила. У меня отняли мой дом.

– А хто відняв? Хто в цьому винен?

– Война виновата.

– Але у цій війни є агресор. Назвіть будь ласка країну яка винна в усьому що з вами сталося.

– Зачем вы меня втягиваете в свою политику. Вы же ищете сотрудника, вот и скажите, подхожу я вам как работник или нет?

Чесно. На 10 місяці війни після всього того горя яке Росія вже принесла моїй країні чути такі слова в столиці України – це якийсь сюр.

– Ні, не підходите. – Скажите почему? Только потому, что я готова жить в Россие.

– Ви мабудь прекрасний фахівець, але час коли були потрібні виключно професійні якості нажаль назавжди пішов. Ви доросла людина. Якщо на 10 місяці військові агресії, після Бучі, Ірпеня, Маріуполя і Ізюма, після тисяч закатованих цивільних і десятків тисяч загиблих українських військових, ви не розумієте хто в цьому винен і готові жити в Росії. То це світоглядні розбіжності.

Ми не зможемо знаходитися з вами в одному офісі і одній команді.

Вона встала і пішла на вихід, а на останок сказала:

– Я легко могла сказать вам неправду, которая бы вам понравилась и получить эту работу. Но я сказала вам как есть и осталась без работы.

– Була б моя воля, ви би залишилися не тільки без роботи, а й без українського громадянства.

Без чіткої, зрозумілої проукраїнської позиції вам тут не раді. Тут. Це не в нашій компанії і не в Києві. Тут – це в Україні.

Олексій Давиденко