Минулої неділі у Коломиї відзначили 175-річчя створення першого українського театру в Галичині.
Коломияни обожнюють свій театр з першої його вистави «Дівка на виданню або На милування нема силування», яка відбулася175 років тому – 8 червня 1848 року і була інтерпретацією п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», яку написав і втілив на сцені греко-католицький священник Іван Озаркевич.
Саме цьому геніальному просвітителю, музиканту, художнику архітектору, всебічно обдарованій людині вдалося влучити в саме серце галицької інтелігенції того часу, започаткувавши перший український театр Галичини в межах тодішньої Австро-Угорської імперії.
Взявши за основу сюжет «Наталки Полтавки», Озаркевич головною героїнею зробив Анничку, змалював покутський побут, присмачив дійство коломийками та гуцульською говіркою.
«Наталка Полтавка», написана Іваном Котляревським близько 1819 року, була поставлена ним у Полтавському театрі 1819 року та зродила перший професійний український театр.
Наталка Полтавка і Анничка – два образи однієї України. Це вони заклали міцний фундамент для народження великого українського національного театру.
17 грудня на Представленні-175 у Коломиї Наталка Полтавка з великої України і Анничка з галицької карпатської України постали разом на одній сцені у театрі, який створив Іван Озаркевич.
Ця ідея належить незмінному впродовж останніх 35 років художньому керівнику та директору Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича, народному артисту України Дмитрові Чибораку. Саме він звернувся до своїх колег, побратимів Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. Гоголя, духовного драматургічного донора для коломийського театру з пропозицією об’єднати дві вистави, дві України і разом відзначити величну ювілейну дату – 175 років Коломийського театру.
Такий творчий експеримент – перший і єдиний в Україні. Ніхто ніколи не об’єднував два театри і дві вистави в одне ціле.
І експеримент удався. Представлення було вельми органічним і високохудожнім, і глядачі не хотіли відпускати акторів зі сцени.
Коломийські актори віртуозно зіграли «Дівку на виданню». У філігранну канву вистави влилися чарівні потужні оперні партії безсмертного Миколи Лисенка у неперевершеному виконанні полтавців.
У єдиному дійстві сплелися коломийський артистизм та полтавська співочість. Цьому дивовижному тандему безперевно аплодувала глядна зала. На кілька миттєвостей, трохи більше години, всі перебували під захистом Мельпомени та її янголів-корифеїв – Котляревського й Озаркевича.
Але в повітрі незримо ширяли й чорні янголи війни…
Відзначення 175-річчя Коломийського театру саме в такому стриманому форматі – то короткий перепочинок під час сирен і тривог, під час праведної війни українського народу російських ординців-окупантів.
Коломийський театр – у війні. Він бореться. Його передова – це сцена, а вистави, слово – це його дрони.
Пригадується відзначення минулої дати – 150-річчя театру. Тоді це було величне, фундаментальне святкування, з науковою конференцією, безліччю творчих локацій, поважними гостями, чудовими виставами-першопрочитаннями, піднесеним настроєм упродовж майже 2-х тижнів.
Цього року вирішили не проводити й черговий фестиваль «Коломийські представлення». Не на часі. Надолужать вже після перемоги.
Сьогодні Коломийський театр все напруженіше працює. Так було вже в історії. Під час Другої світової, коли театр з Коломиї не евакуювався і не зупиняв роботу й на мить. Наразі не менше 45 вистав грають щомісяця як в Україні, так і в різних містах Європи і світу, де на них чекають українські жінки-матері, котрі вивезли своїх дітей подалі від вибухів і руйнувань.
Коломийський театр на противагу ефемерному «руському міру» показує європейцям український світ з глибоким історичним корінням, славними духовними традиціями українського народу, який нікому не вдасться здолати.
peredplata
