На початку навчального року класна керівничка 6-го класу стояла перед своїми колишніми п’ятикласниками.
Вона окинула поглядом своїх дітей і сказала, що всіх
їх однаково любить і рада бачити. Це було великою брехнею, так як за однією із передніх парт, зіщулившись у грудочку, сидів один хлопчик, якого вчителька не любила.
Вона познайомилася з ним, так як і з усіма своїми учнями, у минулому навчальному році.
Ще тоді вона помітила, що він не грається з однокласниками, одягнений в брудний одяг і пахне так, ніби ніколи не мився.
З часом ставлення вчительки до цього учня ставало все гірше і дійшло до того, що їй хотілося покреслити всі його письмові роботи червоною ручкою і поставити одиниці.
Якось раз завуч школи попросив проаналізувати характеристики на всіх учнів з початку навчання їх у школі, і вчителька поставила справу нелюбимого учня в самий кінець.
Коли вона, нарешті, дійшла до нього і знехотя почала вивчати його характеристики, то була приголомшена.
– Вчителька, яка вела хлопчика в першому класі, писала:
“Це блискуча дитина, з променистою усмішкою. Робить домашні завдання чисто й акуратно. Одне задоволення перебувати поруч з ним”.
– Вчителька другого класу писала про нього:
“Це чудовий учень, якого цінують його товариші, але у нього проблеми в сім’ї: його мати хвора на невиліковну хворобу,
і його життя вдома, мабуть, суцільна боротьба зі смертю”.
– Вчителька третього класу зазначила:
“Смерть матері дуже сильно вдарила по ньому. Він намагається з усіх сил, але його батько не виявляє до нього інтересу і його життя вдома скоро може вплинути на його навчання, якщо нічого не зробити”.
– Вчителька четвертого класу записала:
“Хлопчик необов’язковий, не проявляє інтересу до навчання, майже не має друзів і часто засинає просто в класі”.
Після прочитання характеристик вчительці стало дуже соромно перед самою собою. Вона відчула себе ще гірше, коли на Новий рік всі учні принесли їй подарунки, загорнуті в блискучий подарунковий папір з бантами.
Подарунок її нелюбого учня був загорнутий у грубий коричневий папір. Деякі діти стали сміятися, коли вчителька вийняла з цього згортка браслетик, в якому бракувало кількох каменів і флакончик парфумів, заповнений на чверть.
Але вчителька придушила сміх у класі, вигукнувши:
– О, який гарний браслет ! – і, відкривши флакон, побризкала трохи духів на зап’ясті.
У цей день хлопчик затримався після уроків, підійшов до вчительки і сказав:
– Сьогодні ви пахнете, як пахла моя мама.
Коли він пішов, вона довго плакала. З цього дня вона відмовилася викладати тільки літературу і математику, і почала вчити дітей добру, принципам, співчуття.
Через якийсь час такого навчання нелюбимий учень став повертатися до життя. В кінці навчального року він перетворився на одного з найкращих учнів.
Незважаючи на те, що вчителька повторювала, що любить усіх учнів однаково, по-справжньому вона цінувала і любила тільки його.
Через рік, коли вона працювала вже з іншими, вона знайшла під дверима навчального класу записку, де хлопчик писав, що вона найкраща з усіх вчителів, які у нього були за все життя.
Минуло ще п’ять років, перш ніж вона отримала ще один лист від свого колишнього учня: він розповідав, що закінчив коледж і зайняв за оцінками третє місце в класі, і що вона продовжує бути кращою вчителькою в його житті.
Минуло чотири роки і вчителька отримала ще один лист, де її учень писав, що, незважаючи на всі труднощі, скоро закінчує університет з найкращими оцінками, і підтвердив, що вона досі є кращою вчителькою, яка була у нього в житті.
Через ще чотири роки надійшов ще один лист. Цього разу він писав, що після закінчення університету вирішив підвищити рівень своїх знань. Тепер перед його ім’ям і прізвищем стояло слово доктор. І в цьому листі він писав, що вона найкраща з усіх вчителів, які були у нього в житті.
Час йшов. В одному зі своїх листів він розповідав, що познайомився з однією дівчиною і одружується з нею, що його батько помер два роки тому і запитав, чи не відмовиться вона на його весіллі зайняти місце, на якому зазвичай сидить мама нареченого. Звичайно ж, вчителька погодилася.
В день весілля свого учня вона наділа той самий браслет з відсутніми камінням і купила ті ж парфуми, які нагадували нещасному хлопчикові про його маму.
Вони зустрілися, обнялися, і він відчув рідний запах.
– ДЯКУЮ ЗА ВІРУ В МЕНЕ, дякую, що дали мені відчути мою потрібність і значущість і навчили вірити в свої сили, що навчили відрізняти добре від поганого.
Вчителька зі сльозами на очах відповіла:
– Помиляєшся, це ти мене навчив всьому.
Я не знала, як вчити, поки не познайомилася з тобою … “
Автор не відомий
peredplata
