Монолог біженця, переселеного на Западенщину.

Монолог біженця, переселеного на Западенщину.«Ну, я попал. Я так попал, шо і в кошмарном снє прєдставіть нє мог. Мнє і моєй сємьє сказалі, шо нас пересіляют у Сокольнікі. Так ми ж обрадоваліся, шо ето у Москву. А то оказивається – СокІльники … под Львовом. Нє … ну мєня, патріота Новоросії, настоящего мужика – у Львов – гнєздо фашизма і голубого разврата!!! Оні же 100 г нє випьют без кріка «Будьмо. Гей!» І поют прі єтом «Гей, наливайте повнії чари!» Нєнавідєл етіх бендеровцов усю свою сознатєльную жізнь.

Іхняя фошістская фанатічность прєдєлов нє імєєт. Но то что я увидєл здєсь – ето даже в НКВД прідумать нє моглі. Іхній мєсний мілліонєр предложил нам свой дом. А сам каже: «Ми з жінкой у лєтнєй кухнє поживйом!» У йОго – віла у два етажа. Шесть комнат. У каждой комнатє – разниє картіни. У гостінной – ікони і большой партрєт Шевченка. І усьо – у вишиваних полотєнцах. Це у жон мєсних мілліонєров так прінято отдихать: корову подоїла, свинюшку накормила, птиці насипала, грядкі пополола – і пріконсуться к прекрасному – вишивать!
Сарай со скотіной на 10 мєтров! Нє сарай – а хверма!
Собака на цепу – Гітлєр викапаний! Чернявий. Ростом – малінькій. Только ми у двор вошлі – а он сразу лапу поднял і как залаєть: «Зік хай! Зік хай! Зік хай!» Жена моя за сєрце схватілася. Дєті заплакалі. А хазяйка іздєваться начала:
«Та чого ви настрашіліся? Він ж вам лапку подає.» Я скріпнул зубамі і молчя продожил оглядивать мєсность.
У сараї – трі свинюшкі размєром у «Запорожец» мого дяді Міті.
Двє карови. Так їх, сволочі, по-імпортному зовуть. Нє шоп «Бурьонка» чи «Зорька». Одну назвалі – Бейжа. А другу – Хуаніта.
(Жена, оказивається, буржуйські серіали любить.)
Домашньой птиці – усенька, яка єсть у природє. У п’ять часов утра уже всьо орьоть – жрать проситься. Но самий протівний – ето пєтух.
Він вискакує на забор і пойоть сразу по-бандеровскі: «Слава Украї-і-і-ні!» Псіна фошістская… вилазить із будкі і тут же лаєть: «Смерть ворогам!»
Но са-а-амиє отвратітєльниє – ето індюкі! Ето – мєсниє ультрас! Іх у хазяїна штук з 15. От, представляєте картіну – стадо індюков по двору ходе і ето … ну … вопшем – ви понялі, да? «Путін – Лоло!!! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!»… А гусі!!! А гусі … єто вашЕ – нє птіца. Ето – скатіна в пєрьях! Как только пєсню індюков услишат – сразу «Га-га-га-га». Вопшем – тут бендеровци усі!
Ну, ми понялі, шо папалі. А дєваться нєкуда. Ляглі спать. Нам прєдлагалі спальню на втором етажне. Но ми отказалісь. Єслі рєзать начнут – шо нам в окно со второго етажа пригать? На двєрную ручку Людка повісила погрємушку нашого младшенького. Тіпа – сигналізація! Спать сталі поочєрьодно: два часа – Людка, два часа – я. Намучаліся – жуть. Но ми сознатільниє: в тилу врага отдихать нє положено! Утром пєтух прокрічал фашистскую крічалку, і ми началі ждать, кагда бендеровці над намі іздєватся начнут.
І, такі, началось. Жена хазяїна у 6 часов начала стучаться у нашу спальню.
Я спрашіваю: «Чьо нада?» Она: «Я вам молочка праженого принесла.» Людка моя іспугано: «Слишал? Молочка зараженого І даже нє скриваєт, мразь бендеровская.» Сама бистро вскочіла, руку за двєрі протянула, кувшин з молоком взяла і двєрь бистро закрила. Молоко у коров породи «Бендеровская» імєєт особєнно пріятний аромат. Очєнь апєтітно-провокатівний. І дєті тут же закрічалі: Хочю молока-хочю молока». Но інстінкт матері презвозмог всьо. Людка открила окно і виліла молоко на зємлю. Сбежаліся двє хозяйскіє кошкі і трєтья сосєдская. Вилакалі молоко бєз остатка і ляглі на сонце отдихать.
Ми с Людкой висунуліся в окно наблюдать, как оні в мучєніях будут умірать.
Но кошкі умірать нє собіралісь. А нам от голода живот свело. Пока ми, голодниє, наблюдалі за ситимі бендеровскімі кошкамі, дєті, сняв погрємушку, пошлі гулять во двор. Хазяйка далі ім каждому по трі оладкі в ручку. І окрікнула нас к завтраку. Вишлі і ми во двор… і замерлі… Наш младшенькій Стасік сідєл на травє возле собачєй будкі і корміл «Гітлєра» той оладкой, которую йому дала хазяйка. Людка гордо заявіла:«Моя школа. Правільно, сина.» Но тут Стасік начал слєдующую оладку кушать сам. «Гітлєр» облізал Стасіку морду і стал перед нім на задніє лапкі. Ми так і нічого нє понялі, как нас вивєла із размишлєній слєдующая картіна: старшенькая наша, десятилетняя Тоня начала помагать хозяйке накривать на стол в бєседкє возлє дома. «Предатєльніца» – подумал я. Людка сквозь зуби траурно проізнєсла: «Крєпісь, Вадік! В семье не без урода!» І тут хазяїн проізньос: «Ну, дорога наша східна родино, чим хата багата! Сідайте, до столу, спожиймо, що Б-г послав. Почувайтеся як дома!» «Ну, да! – подумал я – Якби я пачувался як дома, то тут уже давно би апалчєнци билі!»
Б-г в це утро послав оладкі з яблук, сирнічкі с творога, кофє з молоком, бутерброди з колбасой і сиром, яішніцу с ветчіной і компот із чьорной смородини. Ми покушалі. І тут хазяїн каже: «Ми зараз з тобою, Вадім, підемо на ставок москаликів ловити. А Людка твоя хай іде з моєю Марійкою на город колорадів травити! Бо в тому році їх розвелося як ніколи!» І тут Людка дрожащимі пальцямі полізла у бюстгальтер, винула георгієвскую лєнту і гордо прицепіла на грудь. Марійка на нєйо взглянула і каже: «Ти, Люда, не на параді. А колоради ваші там на Сході так жеруть нашу землю, як тут колорадські жуки бульбу. Не буде врожаю – не буде з чого жити. Не буде землі – не буде де жити! А ми от бачиш як живемо?» – і показала на свою вілу. «І бачиш – які врожаї маємо?» – і показала на стол. У нас тут, у бандерівців у неволі, хіба скотина живе. І то – тричі на день кормимо. І Хосе- Альберто на цепу сидить (і головой кивнула на «Гітлєра», а той услишав свойо ім’я, радосно гавкнув і завилял хвостом)… Так от – продолжила Марійка – ми його на цеп посадили, тільки, коли вас запросили. Знали – що з дітьми. Боятися будуть. Та схоже – не бояться. Треба пса з ланцюга зняти». І тут – гуси вдруг «Га-га-га-га-га»!
І шо-то мені так не по сєбє стало. У мєня дома тока кошка била … да і та загуляла. А шо єй у нас жить? Корови нема .. магазінноє молоко – нє вкусноє. На огородє моя Людка била в послєдній раз, когда ко мнє через окно лазила, огродамі пробіраясь. Так ето ещьо до свадьби било. І такая меня таска взяла. Сволочі ви всьо-такі, бандеровци. Умєєтє чєловєка бєз обід до сльоз довєсті!

Мирослава Сидор
https://www.facebook.com/